Тези доповіді

Я дізнався про цей конкурс ще у школі. Вперше я брав участь у ньому, навчаючись у старших класах. Тоді я не був відзначений. Проте роздуми, на які навела мене обрана тема зіграли свою роль у становленні мене, як особистості. І зараз мені цікаво спостерігати різницю між своєю минулою та нинішньою роботою. Мабуть єдиним, що їх об’єднує – це та річ, що змусила мене вдруге взяти участь у конкурсі: мені важко мовчати. У наш час, коли люди так рідко прислухаються один до одного, можливість висловити свої думки, щоби їх хтось почув, надзвичайно цінна. За свободи слова чи не кожному є що сказати, проте, на жаль, так важко знайти слухачів. І я вдячний конкурсу за те, що молодим особам є кому висловити свої повні жаги змін ідеї.
Що я можу сказати про свою роботу? Зазвичай від робіт подібного ґатунку чекають на відповіді. Що робити? Що змінити? Яку нову модель перекроювання світу ще можна запропонувати? ... Мені шкода розчаровувати присутніх, проте я не маю жодних пропозицій. Я вважаю, що всі явища: насильство, культура, державний устрій, порядок, законність, свідомість – вони беруть свій початок зсередини людини. Тому змінюватись потрібно в першу чергу самим людям. Людина змінює світ доти, куди простягаються її руки. Я думаю, що якщо принаймні половина осіб, що брали участь у конкурсі, ніколи не вчинятимуть того, за що можна буде соромитись, то це вже буде надзвичайним проривом у становленні громадянського суспільства. Тому, якщо моя робота змусила замислитись бодай десятьох – я вже досяг, чого прагнув.
Я переконаний, що суспільство має прагнути до того, щоби не силувати нікого до гідних вчинків. Повага до інших має стати невід’ємною природою людини. А зрозумівши це, перекроювати законодавство та державний апарат стане справою легкою та нетривалою. Як на мене, то людина – первинне, а норми права стоять на другому плані.
Відсутність розвинутої правової системи не заважала царю Соломону творити суд, так, щоби слава про його справедливість дійшла до нас крізь віки. Проте він не мав таких кодексів, як ми сьогодні, не мав такої структурованої нормативної бази... І в той же час розвинута правова наука не стала на заваді загубленню сотень тисяч осіб у таборах СРСР. Я в жодному разі не хочу сказати, що всі наукові пошукання марні, я просто вважаю, що все залежить від людини. Участь у конкурсі допомогла в чомусь змінитись мені. Одним із найефективніших шляхів змінити людину – це змусити її замислитись. Я дуже вдячний конкурсу за те, що завдяки йому люди замислюються. Я дякую присутнім за увагу.

Дякую.

Артем Афян