Передусім хочу виразити подяку організаторам конкурсу за надану молоді можливість висловити свої думки та за бажання досвідчених політиків почути голос учнів та студентів, думку пересічних громадян.

Про проведення конкурсу я дізналась на чергових зборах Центру дитячої дипломатії «Витоки». Я вважаю, що дорослим не слід знехтувати дитячими думками. Досить часто саме вони, наївні та прості на перший погляд, можуть стати легким рішенням складної проблеми. Особисто в мене багато думок щодо гострого питання тероризму, війн та спаду людського духовного розвитку. Не хочу лишатися осторонь проблем, тому прийняла рішення про участь у конкурсі.

Я обрала тему тероризму як найгострішу проблему сьогодення. Тероризм – це не односторонній механізм. З однієї сторони це спроби східних країн донести до западу концепцію свого життя та культури, відвоювати незалежність у країн «вищого» світу можливість розвиватись самостійно. Але нажаль вони бачать єдиний метод пояснення – тероризм. Тому з іншої сторони тероризм – це ми льони смертей та страждань невинних людей.

Природою закладені вміння та потрібність людини відстоювати та боротись за землю, за свою свободу, за точку зору – матеріальне та духовне. Але війна не мала, не має, ніколи не буде мати виправдання – ні релігійного, ні визвольного, ні з метою навчити «жити правильно».

Саме тому, коли основні научні відкриття зроблені, головного розвитку людство повинно надати медицині, духовності та дипломатії. Адже ми живемо у XXI сторіччі – часі нового мислення, технологій, прав та свобод.

Коли я шукала матеріали для роботи, натрапила на статтю про війну у Чечні. Мене вразили не так цифри постраждалих та численні знищенні міста, як шкільні твори учнів третього класу. Інгушетський табір біженців, мінімальні умови життя, тимчасова школа, куди діти приходять з великим бажанням вчитися. Майже стандартна тема для твору: «Батьківщина». Зазвичай, таку тему розкривають у декількох нейтральних реченнях про найчистіше небо, найкрасивіші квіти, найкращих людей. Коли ж я дочитала твори чеченських учнів, була шокована тим щирим коханням дітей до своєї країни, яку вони не бажають втрачати. Хтось з цих малюків ледве вижив після бомбардування, хтось втратив власний дім з усіма рідними речами, у когось взагалі загинули родичі.

Крики болю, ненависті, благання допомогти зачепили моє серце, спонукали мене по-новому подивитись на проблему війни. Ким будуть ці страждальці через років двадцять – миротворцями чи руйнівниками? Адже кожен з них зробить свій вибір – допомогти іншим уникнути пережитого ними горя, чи помститись усьому світові.
Чому я також акцентую увагу на розвитку духовності? Бо найбільш глобальна проблема – це байдужість. Людина звикла вирішувати особисті проблеми, але ми не помічаємо як щоденно руйнуємо світ своїм егоїзмом. Лише уявіть який спадок ми залишмо після себе – світові конфлікти, руйнування, голод, забруднення, хвороби… Тепер уявіть, чого можливо досягти компромісом та міжнародною підтримкою. Бюджети, що витрачають країни на озброєння – це лише егоїзм глав держав, їх страх втрати лідерства та влади. Якби ці кошти та сили направити на спасіння життя багатьох, забезпечення населення продовольством, доступним навчанням, мрія про Утопію стала би ближче.

А найгірше те, що переважна більшість людей розуміє закріплені у міжнародних документах права людини на власну точку зору, свободу діяльності, та насамперед життя. Розуміє велике значення того, що за тисячі років людство нарешті прийшло до закріплення цих прав на папері законодавчо. Але при всьому цьому розумінні, робляться маленькі кроки до дійсного осмислення кожним цінності життя. Духовна любов та підтримка закінчуються на вузькому колі знайомих та близьких. Коли люди переступлять байдужість та егоїзм, безкорисно зможуть допомагати незнайомим людям, лише тоді людство досягне високого духовного розвитку. Покращення світу починати треба з себе, щодня запитуючи, що ти зробив для суспільства.

Я вважаю, що почуття небайдужості треба закладати змалечку. Незалежно від того, сімейна освіта, шкільна, вища, самостійна, освіта – це основа суспільства та особистості зокрема. Щодо найбільш ефективних способів вивчання дисциплін (включаючи правову), вважаю, досить важливим не загальне вивчення матеріалу. Я маю на увазі те, що більшість сприймає факти як належне, не залишаючи місця для своїх власних думок, або не проявляючи інтересу до уточнень свідків. Мислення та полеміка привели людину до цивілізації та техніки, бажання змінити світ на краще.

Найефективнішим методом боротьби з протиправними діями та тероризмом, я вважаю не насильницькі дії, бо злом зло не переможеш, а лише помножиш. Світові потрібні не армії бійців, а соціальні, політичні та інші організації. Сучасне суспільство – це кожне слово, що звучить на телебаченні, у сучасній літературі, на радіо, у школах. Людина формує людину. Треба розповсюджувати відомості про наслідки світових трагедій, тероризму, війн; закликати людей до співпраці та допомоги постраждалим, і матеріально, і фізично, і насамперед морально. Таким чином цінність життя буде сприйматися як цінніший скарб.

Своє майбуть я хочу зв’язати саме з політикою та дипломатичною діяльністю. Хочу бачити цивілізоване суспільство з дружніми, братськими відносинами між країнами та народами, основаними на взаємовиручці.

За можливість зробити перші кроки до своєї мрії виражаю подяку організаторам конкурсу. Також за те, що привертається увага до думок учнівської молоді. Це дійсно перші кроки до небайдужості та доброзичливого завтра, яке у наших руках.

Майя Гетьман