Мій тато науковець. Він отримує з Харкова  “Бюлетень Харківської правозахисної групи”. Ось з такого “Бюлетеня...” я довідалась про “7-ий міжнародний конкурс учнівських та студентських робіт з прав людини”. У нас з татом була навіть дискусія на цю тему. Він сказав – Софіє, ця тема дуже складна, навіть генерали різних країн не можуть її вирішити. На що я йому відповіла – ось тому політики, науковці і звертаються до нас дітей: – а як ви діти бачите вирішення цієї проблеми зараз на початку ХХІ століття, якщо генерали виявились безсилими?”. Тому, що ми підростаюча  зміна Вас, дорослих і ми не хотіли  б, щоб Ви, пішовши на пенсію – передали нам, – теперішнім дітям, таку тяжку ношу – світовий тероризм. Тож давайте подумаємо разом – що можна позитивного зробити у цьому напрямі.

Почувши інформацію про події 11 вересня 2001 року у Нью-Йорку (США), та 1 вересня 2005 року у м. Беслан (Росія) – я зрозуміла, що тероризм неможливо зупинити – з ним потрібно наступально боротись. Тому, що сьогоднішній тероризм може зачепити кожну людину, кожну дитину у будь-якому куточку Землі.

Я б мабуть не писала цієї конкурсної роботи, якби не уроки Правознавства, що входять у шкільну програму 9-х класів. А оскільки я змалечку хотіла бути юристом щоби захищати людей потрапивших у біду, то для мене цей шкільний предмет став найцікавішим. Я вважаю, що правову освіту діти повинні отримувати хоча б останніх 3 роки навчання в школі, а не один рік, як є зараз. І можливо навіть показувати відеоматеріали про життя в тюрмі, колонії. Тоді б задумались малолітні хулігани, а що їх чекає, коли вони стануть на шлях непокори законів держави і суспільства.

У своєму творі (конкурсній роботі) я подаю кілька способів боротьби з тероризмом (якщо таке вже сталось). Я пропоную шлях переговорів, діалогу – людей знаних у суспільстві, психологів, релігійних діячів – з терористами. Але питання – чи не побояться такі люди вступити у відкритий діалог з терористами? Адже є небезпека, що і самі учасники переговорів можуть поповнити ряди заручників. Тут повинні бути мужність, громадська позиція і ризик. Але, коли такі люди звільнили б в результаті переговорів з терористами хоча б одного заручника – це повинні знати всі у державі і Президент країни мав би особисто вручити їм нагороду перед телекамерами.

Історія почута мною про звільнення однієї мами з двома дітьми у школі м. Беслан, мене дуже вразила. Мати з дітьми весь час перебування в заручниках у терористів – молилась з дітьми стоячи на колінах – Богу. і коли один з терористів (можливо ватажок) підійшов до цих стоячих на колінах мами і діточок і запитав що вони роблять ті відповіли – молимось Богу.   

Про що ? – запитав бойовик.

- Молимось, щоби Бог дав вам на розум думку, щоби ви нас не вбивали. Ви маєте претензії до Путіна, а ми не винні.

Бойовик мовчки відійшов. А на другий день ця мати зі своїми дітьми були звільнені. Той же терорист так і сказав  - „ваш Бог врятував вас, бігом на вулицю!”

Під вечір цього дня російський спецназ почав штурм спортзалу школи. Загинуло 333 людей. 250 із них були діти.

Колись російський драматург Чехов писав – “ради однієї сльози дитини – треба    припинити всі війни”. На жаль сучасні політики так не поступають.

Потрібно вивчати народні звичаї, писані і неписані закони мусульманських народів – як, якими методами можна зм’якшити серце і розум терориста в даній ситуації. Надрукувати книжки – які  розповідають про такі звичаї і викладати ці методи для правознавців, міліціонерів, генералів. Як бачимо, скорострільні автомати не можуть вже вирішити проблему боротьби з тероризмом.

Вчасно, ласкаво сказане (звернене) слово, музика лагідна (мені подобається музика Чайковського)  яка лине з репродукторів, замість вигуків солдат „сдавайтесь, бешаные псы...” (як це було в Беслані) мабуть спосібні демобілізувати агресивні наміри терористів.

Можливо, якби перед терористами вийшли і мулла і піп і звернулись до терористів із відповідним словом з Корану і Біблії, то можливо і зм’якшились би серця терористів. Але, чи є такі сміливці – мулла і піп? По телевізору  я ще цього не бачила.

Я подаю своє бачення боротьби з тероризмом. А ще краще було б якби не прийшлось нікому скористатись моїми порадами, щоби не було захоплення заручників, щоб люди не ставали терористами (навіть заради якоїсь “благородної мети ”).

Мої творчі плани на майбутнє – я  мрію поступити на юридичний, або на мистецтвознавчий  факультет (щоби знати яку музику пібирати в таких ситуаціях) ВУЗу. Хочу зібрати практичні приклади – як умиротворити в практичній ситуації ворогуючих людей. Надрукувати книжку – інструкцію по цій темі для “силовиків”. 

Софія Голько