Про Конкурс я дізнався ще у школі. Перед тим, як перемогти у цьому Конкурсі, декілька раз брав у ньому участь. Не буду приховувати, що вибір теми моєї останньої роботи “Захист яких саме прав людини я вважаю найбільш насущним” або чому сталася “Помаранчева революція?” був обумовлений політичними реаліями сучасної України. На мою думку, для наших співвітчизників є дуже важливим осмислення тих процесів, що відбуваються на разі в українському суспільстві та політикумі. Удвічі важливим осмислення цих процесів є саме з позицій прав людини. З давніх-давен людство намагалося знайти оптимальний діалог у стосунках  між суспільством та владою. До цієї проблеми в свій час звертали свої думки відомі мислителі. Гуго Гроцій, Гоббс, Спіноза, Руссо, Локк – ось лише невеликий перелік визначних філософів, яких цікавили проблеми публічної  влади у державі. Власне бачення ситуації та вірогідних проблем по лінії ПРАВА ЛЮДИНИ – ПУБЛІЧНА ВЛАДА  я намагався викласти у своєму есе.      

Отже, ідеї верховенства права та природних, невідчужуваних прав людини були покладені основу суспільно-політичного ладу багатьох країн. Так сталося у Сполучених Штатах після повалення королівського гноблення, так було у Франції після 1789 р. Питання правової держави не менш актуально постало на пострадянському просторі після колапсу комуністичних режимів на початку дев’яностих. Конституцією моєї країни передбачено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність є найвищою соціальною цінністю, що на території моєї держави визнається і діє принцип верховенства права. Україна приєдналась також до низки міжнародно-правових актів, серед яких Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р., Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р.                             

Загальна декларація прав людини, зокрема, проголошує, що основою влади уряду повинна бути воля народу, і ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах… Запорукою належної реалізації виборчих прав громадян з урахуванням сучасних демократичних стандартів є дотримання принципів загальності, рівності, таємності та забезпечення  свободи волевиявлення виборців під час голосування. Ці принципи закріплені як у ратифікованих міжнародно-правових актах, так і у чинній Конституції. Хто ж повинен контролювати дотримання цих принципів? Гарантування реалізації норм конституції покладається на державу. Але якщо держава не здатна або просто не бажає  дотримуватись цих принципів, яким чином народ може ефективно контролювати дотримання та реалізацію власних виборчих прав? Питання великою мірою риторичне…  Я жодним чином не претендую на те, щоб вичерпно на нього відповісти, але це зовсім не означає, що відповідь на це питання не треба шукати… Адже саме від якостей обраної нами влади більшою мірою залежить належне гарантування усіх прав і свобод громадян.  Події, подібні до тих, що сталися в Україні наприкінці 2004 р. свідчать про кризу стосунків між суспільством та владою, між державою та особистістю. Свідчать вони й про те, що для того, щоб дійсно називатися демократичною, соціальною та правовою, державі замало лише закріпити відповідні положення у власній конституції чи приєднатись до міжнародних конвенцій… Свідчать вони також про те, що важливою складовою демократії та правової держави є високий рівень політичної та правової культури як серед звичайних людей, так і серед політиків. Адже усім нам не уникнути принципу “дзеркальності” під час виборів. Бо не може добрий народ обрати поганий уряд, і, навпаки, поганий народ не може обрати добрий уряд. Один відомий політик так висловився з приводу демократії: “Демократія – це дуже незручний костюм, але, якщо його зняти, то залишишся зовсім голий”. Демократія в Україні зовсім молода, і сценаріїв майбутнього розвитку нашої держави, на моє переконання, багато. І саме від того, наскільки зграбно кожен українець, від звичайного громадянина до президента, навчиться носити цей “костюм” і залежатиме подальша доля нашої країни та нації.

Кирило Губарев