Про конкурс я дізналася від директора нашої гімназії. Нам, кращім учням, вона і запро-понувала  взяти участь у конкурсі. Я із задоволенням вирішила випробувати свої сили у Міжна-родному конкурсі, бо в мене вже були навички щодо участі в районних олімпіадах та конкур-сах. Мені було цікаво взяти участь у Міжнародному конкурсі, бо я люблю вчитися і хочу знати все більше і більше. Хочу дізнатися більше про права дітей, адже в гімназії нам  говорять лише про наші обов'язки.

Для творчої роботи я обрала тему про права дітей, про захист прав дітей, про захист ді-тей, які потерпають від домашнього насильства.
Чому задумуюся я над цією проблемою? А як ви гадаєте, що для нас, людей, є  найваж-ливішим у світі? Може, хтось зі мною і не погодиться, але я вважаю, що це наші діти. Наші діти маленькі краплиночки в океані життя. Наше надхнення і сподівання.
Діти – це наша священна нагорода, віддзеркалення нашого „я”, наше продовження, неше безсмертя.

Дуже часто    мені буває прикро за ті родини, тих дітей, які не отримують гідного вихо-вання, турботи, ніжності, любові, а навпаки потерпають від домашнього насильства. Насильст-во торкнулось сімейних взаємо відносин, його не можно пояснити бідністю чи алкоголізмом. Домашнє насильство поширено серед людей різних національностей, різного фінансового і со-ціального статусу, у сім'ях віруючих і невіруючих.

Прикро, але більшість населення України і уявити не може про особисті права дітей. На жаль, дуже багато дорослих не вважають за потрібне і зараз визнавати ці права, бо бояться ве-ликої відповідальності. Тому захист прав дітей – офіційна позиція держави, адже від того, яки-ми ми виховаємо наше майбутнє покоління багато в чому залежить і сама доля Української держави.

Дитина має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які мають часо-вий вимір і спеціальне призначення. Про це дитині треба розповісти, щоб вона була захищена та  знала, що має на це право. Якщо влда не має змоги це донести до дитини, ігнорує це, треба, щоб про це говорилося, вивчалося в навчальних закладах та позаїхніми стінами, особливо у професійно-технічних училищах.
В результаті домашнього насильства дитині завдається тяжких травм, що має згубні нас-лідки для її подальшого фізичного та психічного здоров'я. Тим паче батьки цим подають при-клад і в майбутньому ці діти, які потерпали домашнє насильство, в своїх родинах будуть пово-дитися так само жорстоко. Через не вірне  виховання дітей батьками, зростає підліткова зло-чинність, від якої вже страждаємо всі ми.

Тому я вважаю, що держава зобов'язана захистити дітей, які цього потребують, від усіх форм насильства і жорстокого поводження. Усе, що принижує та завдає болю і страждань ди-тині, - це все порушення її прав. Я таколж думаю, що можливість використання моїх думок, ви-кладених у моєму творі, в практичній діяльності не урядових організацій, державних органів законодавтсва та виконачої влади реально. На мою думку, не урядові та урядові організації по-винні прислуховуватися до поклику дитячих сердець, бо діти, то  наше майбутнє і їм жити та підносити  авторитет нашої країни у світі. Треба підтримувати мораль та матеріально ті сім'ї, де виховання стоїть на першому місті, де існують дружні взаємини між батьками та дітьми, де не порушуються права дітей, де існує гармонія. А для дітей в сім'ях яких існує насильство, створи-ти певні умови, програми, щоб запобігти цього жостокого виду виховання. Наприклад, у шко-лах, гімназіях, ліцеях, щоб обов'язково був психолог, людина, якій би дитина могла довірити свою проблему, щоб психолог супроводжував дитину, допомогав їй. 

Як добре, що в нашій Червонодонецькій гімназії є  психолог, з яким можна поспілкува-тися, довіритися і знати, що тобі завжди допоможуть. Було б дуже добре, якби міліція прислу-халася до скарг підлітків, довіряла їм, щоб слово дитини мало таку ж вагу як і слово дорослої людини, адже саме від довіри, вміння вислухати та порадити, у дитини буде впевненість, що вона може розраховувати на захист державних органів. Треба, щоб школа та міліція були доб-рими партнерами, дати міліції можливість говорити з громадськістю, с підлітками відкрито, зрозумілою мовою. Я згідна з Михайлом Громадюком, з студентом  Київського національного університету внутрішніх справ, що також треба внести зміни у законодавство про всиновлення, запровадити альтернативні форми опіки над дітьми,  гарантувати дитині юридичну допомогу, ввести попередню експертизу державних рішень, що стосуються добробуту у дітей, створити дійову державну організацію, яка б контролювала дотримання Конвенції ООН про права дити-ни та захищала інтереси і права дітей.
Головне, щоб діти знали: безвихідних ситуацій немає! Не треба залишатись наодинці зі своїми проблемами! Діти неповинні забувати, що такі самі права, як і в них, має кожна людина.

Права людини – це ті основні стандарти, без яких люди не можуть жити з відчуттям вла-сної гідності. Права людини є підвалинами свободи, справедливості та миру. Права людини (дитини) випливають із властивої людині гідності. А гідність – це моральна риса, унікальна не-перевершена цінність людської особистості.

Я хочу, щоб батьки знали, що те, як житимуть їхні діти, багато в чому залежатиме від методів виховання, які до них застосовуватимуться.
Виховання без насильства та примусів не має нічого спільного із вседозволеністю. Дис-ципліна дуже важлива. Так і кажуть: «Хто виховується без дисципліни, виростає без чеснот». Але справжня дисципліна базується не на страху покарання, а на розумінні людиною наслідків своїх вчинків і на відповідальності за прийняте рішення. Тому, батьки, я вас прошу, довіряйте своїй дитині, будьте уважними й заохочуйте розвиток її чеснот. Зростайте разом із своєю дити-ною і вчиться разом з нею бути щасливими. А щоб не було проблем із вихованням, створюйте відповідне середовище для цього. Як казав відомий педагог Шаталов: «Для того. Щоб зробити огірки солоними, не треба ніяких  зусиль – їх просто слід занурити на якийсь час у солону воду. Так і з вихованням: створіть середовище – і проблем не буде!»

За характером я дівчина вразлива, комунікабельна, творча, люблю спілкуватися з людь-ми, з дітьми, пізнавати їхні риси характерів, становлення до життя, світогляду. Зараз я навчаюсь у одинадцятому класі,  завершую останній клас, прощаюсь зі школою, зі своїм дитинством… Мені хочеться, щоб здійснилися мої мрії про захист прав дітей, бо я хочу бути корисною людс-тву, дитині. Адже мене приваблює правознавство та громадянська освіта. Знання з цих предме-тів можна використовувати в повсякденному житті. Багато чого я взяла для себе, тепер знаю – навіщо я живу. Звичайно, я маю ще не достатній життєвий досвід, та мої спеціальні знання сто-совно цієї проблеми лише формуються. Але я вирішила вивчити це суспільне явище доскональ-ніше,  щоб мати змогу допомогти та бути корисною людям, дітям, що потерпають від насильст-ва, відстоювати їхні права. Я хочу, щоб рослі переглянули своє становлення до дитини як до особистості. Адже коли знаєш свої права з дитинства, з’являється впевненість в завтрашньому дні, відчуття спокою, що держава захистить і підтримає у важку хвилину, допоможе в біді. Бо світ не тільки дорослий, а й дитячий, і людство повинно давати дитині все краще, що воно має. У суспільства та влади повинен бути обов’язок здійснювати особисту турботу про дітей. Отже,  дитинство, ще раз наголошую – предмет особливої турботи держави.
Завершуючи, від себе хочу додати, що я зроблю (бо хочу і можу) все можливе, що допо-могти дітям та їхнім батькам, буду втілювати в життя мої димки та мрії що до покращення щас-ливого та безтурботного дитинства!

… Я звертаюсь до наймогутніших сил природи з одним проханням: нехай мої діти бу-дуть здорові, хай вони будуть розумніші і добріші за мене, хай вони будуть щасливі…

Євгенія Давиденко