Як фіналісту П’ятого та Шостого міжнародних конкурсів учнівських та студентських робіт з прав людини оргкомітетом мені було надіслано запрошення взяти участь у Сьомому міжнародному конкурсі учнівських та студентських робіт з прав людини, що  остаточно утвердило моє рішення написати конкурсну роботу. Будучи зацікавленою правами людини та станом їх дотримання ще в школі, в Національному університеті “Острозька академія” я продовжила дослідження даної теми. Під час навчання було написано курсову роботу  “Механізм захисту прав людини в міжнародному праві“, опубліковано наукову статтю “Невідповідності норм українського законодавства європейським стандартам захисту прав людини”. Знання даної проблематики спричинило вибір теми “Стан дотримання прав людини та інтеграційні перспективи моєї країни. Прямуємо до Євросоюзу ?”

Розуміючи, що першочерговим завданням юриспруденції є створення наукового, створеного на базі практики обґрунтування необхідності впровадження тих чи інших норм для певного дієвого механізму, я бачила потребу яскравого донесення до широкого загалу основних питань через просту і влучну художню форму. І твір-есе є тим найкращим способом викладу матеріалу.

Стан дотримання прав людини в Україні і досі є незадовільним. Порушуються практично усі статті Європейської конвенції. У творі піднімаються проблеми цивільного, кримінального та адміністративних процесів. Зокрема окреслюються факти насильства посадових осіб в процесі досудового слідства, механізм свавільного арешту, відсутність ефективної системи належних органів нагляду за дотриманням законності в місцях позбавлення волі, жахливі умови утримання осіб в слідчих ізоляторах і установах виконання покарань та незадовільні умови  праці силових структур і судових органів; судова тяганина, відсутність засобів захисту особи від порушення строків розгляду справи судом і можливості отримання компенсації у випадку, коли строки все ж пропущені, невиконання судових рішень Державною виконавчою службою, “тимчасовий” розгляд місцевими загальними судами категорій справ віднесених до адміністративного провадження; наявність в Україні державних, службових, комерційних таємниць, що значно обмежує свободу преси та право особи на доступ до інформації. В творі наголошується на відсутності ефективних процедурно-процесуальних засобів і можливостей для оскарження порушення прав на національному рівні. А лише коли особа перш за все матиме можливість дійсно захистити свої права у власній державі, а вже як додаткову гарантію – у міжнародних інституціях, наша держава зможе правдиво назвати себе однією з демократичних держав світу і прямувати до Євросоюзу. 

Більшість з названих проблем можуть бути вирішені проведеною до кінця судовою реформою. Мається на увазі завершення формування адміністративних судів як основної гарантії захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. У випадку дії вищезазначеної ланки судової системи дія чи бездіяльність кожного суб’єкта владних повноважень (кожного державного виконавця, кожного працівника канцелярії, кожного працівника органів внутрішніх справ тощо) зможе бути оскаржена до незалежного органу, що змусить останніх чесно і беззастережно реалізувати свої функціональні права та обов’язки. Але знову ж таки граничний строк створення адміністративних судів відкладено до 2008 року і підхід законодавця до порядку діяльності адміністративного судочинства непослідовний. Так розміщення низової ланки адміністративних судів – окружних, в обласному центрі унеможливило ефективний доступ до правового захисту громадян, що було вирішено за рахунок залишення за місцевими загальними судами функцій адміністративних судів за вибором позивача. Як це хоч трішки сприяло розвантаженню судів першої інстанції і справедливому судочинству?

Замість належного фінансування діяльності судів, було введено збір на матеріально-технічне забезпечення і знову ж таки перенесено тягар на сторони. Не ремонтуються приміщення судів тощо. І таких проблем безліч. Як може Україна прямувати до Євросоюзу, не вирішивши усіх цих нагальних проблем?
Залишається побажати законотворцям прислухатись до вимог судової системи і закінчити її реформування. І звичайно кожен громадянин в розумінні суб’єкта владних повноважень просто зобов’язаний зробити все від нього залежне на низовій ланці.
В своїй творчій діяльності я буду намагатися доносити до загалу пріоритет прав людини в світовому державотворенні.

Ірина Косминя