ДОПОВІДЬ

          Осінь... Люблю її і тоді, коли вона б’є у золоті дзвони соняшників, і тоді, коли відриває літо від землі та усаджує за мудрість книжок...
          З благоговійним трепетом згадую, як почула від мами по телефону радісну звістку:
- Ти в числі Переможців!
- Переможець, Переможець, підстрибуючи в такт дзвінку, - весело вторила я.
- Але у тебе четверте місце...
          На якусь мить моя душа встала на коліна перед блиском обіцяної нагороди за перемогу, яка полягає у стипендії на витрати, пов’язані з навчанням, а потім злетіла на крилах рожевої чайки до пламеніючого сонця. Невже навчання в аспірантурі стане реальністю?!!! Нитка Аріадни губиться десь в лабіринтах сумнівів.
          Прошелестів крилами білий Ангел...
- Ти маєш право на усмішку і на сонце, право на настрій і на солодку каву,    право на втіху і на смуток, право на банальність і на геніальність,    зрештою, право на щастя. Всього іншого доб’єшся сама.
- А як же „Я” у суспільстві і у світі?
- Згадай давню істину: „Перед священним обов’язком мусять замовкнути всі сторонні наміри”.
          Я щаслива, що втретє стала фіналістом (5-го, 6-го, 7-го) Міжнародного Конкурсу учнівських та студентських робіт з прав людини.
          Сподіваюсь, що мої три роботи все-таки внесли краплину користі в справу боротьби за права людини в моїй країні, що серед океану слів хтось почує і мій голос.
          Відчуваю безмежну вдячність долі, що маю можливість спілкуватися зі своїми вчителями-наставниками: Стеценко Ольгою Іванівною (м.Чернігів, школа №9, старший вчитель вищої категорії), яка поглядом, похвалою або критикою делікатно, але впевнено впливала на мене; Мирошниченко Наталією Анатолієвною (Одеська національна юридична академія, директор Інституту прокуратури та слідства, професор), рідкісно цікавою особистістю, яка втілює для мене образ людини не тільки, як джерело знань, а й адвоката чесності, принциповості.
В десятому класі вчитель по праву Ольга Іванівна запропонувала взяти участь у 5-му Конкурсі, 6-го чекала вже сама з великим нетерпінням, а на 7-мий мене запросив Оргкомітет Конкурсу. Симфонія радості наповнила мене, коли я отримала лист із запрошенням прийняти участь у Конкурсі.
Конкурс змусив мене спинитись на хвилину, зазирнути в дзеркало своєї душі; затамувати подих і почути, як дихає історія, як виразно чути її голос.
          „Моє ставлення до Євроатлантичного курсу України. Відносини Україна – НАТО. Що необхідно зробити для забезпечення високих стандартів в галузі прав людини?”
          Дискусії на цю тему вже давно ведуться в моїй родині. І все ж одна подія переконала писати тільки на цю тему: розмова з дідусем.
          На мій погляд, в сучасних умовах не може бути безпеки для однієї держави чи групи держав. Вона повинна бути єдиною і неподільною для всіх. НАТО втілює спільну рішучість незалежних держав підтримувати політичну та військову співпрацю (ст.51 Статуту ООН), яка є вирішальною для гарантування загальної безпеки. Наш світ не зможе вижити на чверть багатим і на три чверті злиденним, на половину демократичним і на половину авторитарним. Прагнення безпеки і миру бачимо у молитвах, що з ними кожна сім’я звертається до Бога для благословення кожного з її членів та родинного скарбу.
          НАТО і Україна співпрацюють у широкому діапазоні питань, серед яких: оборонна реформа, боротьба з тероризмом, незаконна міграція, контрабанда, співпраця в рамках реальних миротворчих організацій, допомога у випадку надзвичайних ситуацій, забезпечення готовності до катастроф, наука, техніка. НАТО допомогає Україні в реалізації реформ, спрямованих на зміцнення демократичного і цивільного контролю над збройними силами, поліпшення сумісності зі збройними силами країн НАТО і перетворення численного українського війська на професійну, меншу за розміром і мобільну армію. Альянс надає Україні допомогу в утилізації надлишкових боєприпасів та зброї (це дасть можливість зменшити загрозу, яку ці арсенали становлять як для України, так і для всієї спільноти), неодноразово допомагав у ліквідації наслідків великих повеней.
          Настав час, коли люди повинні мобілізуватися до енергійних дій, спрямованих на зміцнення тенденцій – всесвітньої солідарності та планетарного громадянства.
          Суперечливі питання рояться в моїй голові, блокують мій мозок. Великі фінансові внески в загальний бюджет НАТО не стануть важким тягарем для мого народу? Не буде згорнуто військове виробництво у разі не відповідності з натовськими системами озброєння? Не будуть постійно зростати витрати на оборону? Не виникне жорстка підпорядкованість при прийнятті рішень в міжнародних торгових відносинах? Не стане психологія партнерства психологією зневаження та суперництва? Скільки отаких „чому?” зринає в голові закрученими знаками питання.
          Населення повинно мати повну і правдиву інформацію щодо Євроатлантичних спрямувань України. За висловом М.Дюре, ця інформація повинна бути „схожа на дуб, який живе багато століть”, а не на „однорічну рослину, подібну до кавуна”. Відомо, що у багатьох представників нашого суспільства, особливо у людей старшого покоління, на підставі застарілих ідеологем колишньої системи „комуністичного виховання” склалося, м’яко кажучи, заідеологізоване уявлення про військово-політичний Альянс. В них промовляє генна пам’ять, що прокладає місточки з минулого в сучасне і майбутнє. Навіть у дискусії зі своїм дідусем я намагалася добитись переосмислення його переконань. Одне з головних питань, яке його хвилює:
- Не перетвориться Україна в бетонні джунглі могильників радіоактивних відходів?
- Ні! – відповіла я. Впевнена: моя квітуча держава не стане страшною раною на планеті ціною вступу до НАТО. Всесвітній Розум цього не допустить. Пройшли ті часи, коли правду придушували муром мовчання.
- Згоден, та Україна повинна бути законодавчо захищена, що ставши членом Альянсу, не перетвориться в звалище смертельних відходів.
- Я впевнеа: всі розуміють, що жити слід за законами Вічності – Ми одне ціле!
На мій погляд, мені вдалося змінити його негативне ставлення до НАТО. Тому в українському суспільстві є ще різне ставлення до НАТО, але поступово воно змінюється на краще, особливо серед молоді.
          На мою думку, ідея Євроатлантичної інтеграції повинна стати в нашій країні національною. Вступивши в НАТО, Україна зможе вирішити питання забезпечення своїх національних інтересів безпеки, дотримання верховенства закону та прав людини, укріплення стабільності та добробуту шляхом економічної свободи, соціальної справедливості та екологічної відповідальності.
          Попереду багато роботи. Але радує те, що у нас є бажання, рішучість, щоб рухатися шляхом Євроатлантичної інтеграції. Ми повинні зблизитися з Євроатлантичними інститутами. Вони вже дали мільйонам людей високі стандарти життя, добробут. НАТО не вимагає від країн – членів Альянсу відмови від національної самобутності.
          Документи, якими усі захоплюються, та ніхто не виконує, не зможуть служити людству. Вони – як дзеркало, яке несуть вздовж дороги (ст.23, 25 Загальної декларації прав людини, ст.43, 48 Конституції України). Але навіть з найкращих гасел людину не відродиш.
          Ми повинні підняти на самий високий щабель охорону здоров’я, освіту, довести розмір стипендій до рівня прожиткового мінімуму, а пенсій – вище за нього.
          Існує світло свободи для суспільства, волі для особистості і політичної рівності для всіх, а потім, керуючись цими ідеалами, ми починаємо рухатися кожний до своєї найжаданішої мети (ст.9, 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права). Та потрібно вміло скористатися свободою, щоб знову не захворіти запобігливим пристосуванством.
          К.Россітор писав: „... немає щастя без свободи, свободи - без самоврядування, самоврядування  –  без конституційності, конституційності – без моралі, й жодного із цих благ – без стабільності та порядку”.
          Україна, на мій погляд, повинна прагнути швидше підійнятися на висоту, на якій проходить орбіта буття народів, дійсно демократичних держав. Ми повинні підвищити темпи економічного росту, удосконалити судову реформу. Ліквідувати внутрішньополітичні суперечності щодо стратегії подальшого розвитку України.
          Схиляюся перед силою розуму, яку забезпечує ґрунтовна освіта. Знання мають поповнюватися в людині постійно і неперервно, бо наука не має меж для пізнання. Наша творча особистість майбутнього фахівця формується і реалізується в навчально-пізнавальній, науково-дослідній, трудовій діяльності, у період практики. Завдяки цьому ми набуваємо досвіду. Сьогодні подолана ізольованість. Відбувається обмін студентами, аспірантами, викладачами з провідними вищими навчальними закладами світу, що сприяє усвідомленню нами пріоритету загально - людських цінностей і відповідає практичним завданням нашої підготовки. Тільки справжній фахівець може бути конкурентно – спроможним та готовим належним чином представляти нашу країну в світі. На сучасному етапі основним важелем подальшого розвитку суспільства повинні стати не матеріальні цінності, а рівень розвитку людини, як особистості.
          Суспільство вже зрозуміло, що питання якісної освіти – це питання національної безпеки України.
          Моя мета – досягти власної досконалості. Знання – це свобода, це єдина галузь, де не має істерики життя, нервозності буття, слабоумства тваринності. Найголовніше для мене: справедливість, рівність (юридична, політична, економічна, соціальна). Хочу бути чесною, палкою, невтомною шукачкою правди, і вірю, що вона зійде на Землю. Тільки при свободі думки може бути інтелектуальний вибух. Готова використати власні здібності і сили у гармонії із суспільними інтересами всієї нації.
          Потрібно перейти до людиноцентристської ідеології.
„Ті держави здатні стати великими, у яких великі малі люди”.
                                                                                      О.Довженко
          Думки мають простір, на якому панують ідеї свободи і незалежності, мудрості і взаємоповаги.
          Красива мрія – це не ілюзія.
          Вірю, що на Всесвітньому зібранні Людство виконає настанову царя Соломона: „Понад усе – шукай розуміння” і зможе розв’язати насущні проблеми, що й приведе до розквіту нашої теплої земної кулі, оповитої яскравим сяйвом надії.

Світлана Нестеренко