Напевно я не така як усі, бо для мене кожна людина – це Всесвіт. Ще з самого раннього дитинства мене цікавили питання, чому люди такі схожі і такі різні? Які вони мають права та обов’язки у своїй країні та у світі в цілому? Як в історії відбувалось становлення та розвиток прав людини? Стосовно цих болючих і актуальних питань я дізнаюсь звідусіль: з книжок, газет, телепередач, Інтернету, листівок і навіть з розмов бабусь на лавці біля хати.
          Звичайно мене не міг не зацікавити VII міжнародний конкурс робіт з прав людини, який я відшукала за допомогою мережі Інтернет. Ні хвилини не вагаючись, я вирішила одразу приступити до роботи.  Мені не потрібно було багато часу, щоб обрати тему творчої роботи, тому що діти – це наше майбутнє, кожен з нас був дитиною і знає, як важко захищати свої права та відстоювати власну думку. Необізнаність дітей про свої права та обов’язки – ось у чому проблема! Іноді навіть дорослі не знають, які права має дитина. Та ми забуваємо найголовніше: світ дитинства – це особливий світ, світ чистоти, любові, ніжності і добра. І ми повинні його оберігати!
           Працюючи над роботою я зіткнулась з великою кількістю протиріч, непорозумінь та проблем. Виявилось, що встановити правду про сучасний стан захисту прав дитини та взагалі дізнатись певні дані статистики дуже важко. Так одним з найважчих питань було питання про статистику дитячого захворювання соматичного та психічного характеру при вступі до школи, показники смертності, соціального сирітства. Доводилось аналізувати інформацію звідусіль: з телепередач, наукових праць, конференцій, уроків правознавства, консультацій з адвокатами міста, вчителями шкіл, дитячими лікарями та звичайними людьми. З метою детального аналізу стану інтернатів я відвідала один з таких закладів у нашому місті. Також проводила порівняльний аналіз наукових праць, різної інформації, вивчення кращого досвіду країн США, Франції, Польщі. В пригоді став і особистий досвід навчання в школі „Лідер”. Саме там я змогла реалізувати свою мрію: створити програму допомоги дітям-сиротам „Один на один зі слізьми, як жити без мами і тата...”. Основною метою цієї програми було збирання коштів, підручників, канцелярії, консервації, одягу, взуття, іграшок та ін. Підводячи підсумки акції, я зрозуміла, що головне – це обов’язкове практичне застосування знань про права дитини у практичній діяльності. Бо одних слів мало.
         Тому я обрала професію юриста. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого дає мені ґрунтовні знання з різних питань правового вчення.  Адже політику охорони дитинства повинна започатковувати саме держава. Одним із заходів поліпшення становища є чітке визнання державою законодавчого статусу органів опіки і піклування, налагодження механізму виконання законів шляхом створення гуртків, центрів юридичних консультацій для дітей, організації з дотримання Конвенції про права дитини, видання правової періодики, проведення соціальні опитування серед дітей. Також одним із доцільних заходів є реформування системи сирітських закладів та інтернатів, створення автономних судів у справах неповнолітніх в системі судів загальної юрисдикції. Також варто неурядовим громадським організаціям проводити різні конкурси та вікторини на знання законів, Конституції, Конвенції, проводити пропаганду знання власних прав.
        Найголовнішим завданням на даному етапі свого життя я вважаю навчання в Alma mater. На сьогоднішній день я починаю організовувати в академії безкоштовну громадську приймальню, де б студенти давали юридичні консультації. Це була б досить корисна практика для студентів і одночасно допомога суспільству. А на майбутнє я хочу працювати адвокатом, для того, щоб захищати права та інтереси людей, приймати участь у політичному житті суспільства, представляти Україну на міжнародному рівні, організувати неурядову громадську організацію з допомоги дітям з фізичними вадами, проводити за їх участі змагання, конкурси, олімпіади, захищати права дітей.
          Діти –це найцінніше, що ми маємо! Тож пам’ятаймо, що їхні сльози – це наша недбалість, наша помилка, наша байдужість!

Інна Полякова