З усього, що існує в світі, найбільш цінною й найбільш важливою для людини є сама людина. Вже у Стародавньому Китаї вважали, що “між Небом і Землею людина найцінніша”. А у V сторіччі до н. є. давньогрецький філософ Протагор сформулював тезу про те що людина є мірою всіх речей.

Цінність людини визначається насамперед тим, що вона є найдосконалішою з усіх відомих нам істот. Тільки вона здатна пізнавати довколишній світ і саму себе й цілеспрямовано перетворювати їх згідно з законами розуму, добра й краси. Завдяки її зусиллям створено “другу природу” – світ культури, який є скарбницею загальнолюдського досвіду й передумовою істинно людського буття.
Я – учень Богодухівського колегіуму № 2 Харківської області. Статус колегіуму наш навчальний заклад отримав лише у цьому році. Хочу зазначити, що педагогічний колектив нашого колегіуму багато працює над розвитком творчих здібностей учнів. Тому й не дивно, що діти охоче беруть участь у різних конкурсах. Про сьомий міжнародний конкурс учнівських та студентських робіт із прав людини я дізнався від свого вчителя з правознавства. Проте з рішенням про участь у конкурсі були вагання, адже нечасто пропонують взяти участь у конкурсі такого рівня. А саме життя внесло свої корективи. Одного вечора, коли я в котре запитав у батька про те, чому я в сім’ї один, хотілося б мати брата чи сестру, мама повідала сумну історію про мою ненароджену сестричку, про те, як вона свідомо позбавила життя дитину. Так була визначена тема моєї роботи: “Захист права на життя є найбільш насущним” і прийняте рішення взяти участь у конкурсі.

Кожна людина – це велетенський та неповторний світ. І ця неповторність, унікальність кожної людини роблять її самоцінною й незамінною й заслуговує на нашу увагу та повагу до себе навіть тільки тому, що вона є.

Свобода людини, її щастя, створення реальних умов для її вільного й всебічного розвитку – ось що має бути головним у ставленні до людини, якщо виходити з визнання її найвищої цінності. Досягнення цього має бути  головною метою суспільного розвитку. Проте, на жаль, майже вся людська історія свідчить про інше, що вочевидь може бути доказом недосконалості самого суспільства.

Повернемося до прав окремої людини, але не до прав людства чи націй в цілому, а до прав окремої людини. Імперії приходять і відходять, племена та етнічні групи об’єднуються, роз’єднуються, а потім об’єднуються іншим и чином; культури переживають періоди розвитку та занепаду. Проте окрема людина була й залишається. Якщо ми беремося визначити цінність людства, то ми повинні почати зі з’ясування цінності кожного індивідуума, який є складовою частиною людства. Держава й народи в певному сенсі є особистісними утвореннями. А історія дає нам надто багато прикладів того, як люди стають одержимими владою, і при цьому їх може зовсім не хвилювати бідність та спустошення, які жадоба влади може принести сотням тисяч окремих людських істот.

Хто ж дає людині її права? Гуманіст Сідні Кук каже: “Людині дає права не Бог, а суспільство ”.

Ця теорія виявляється адекватною тоді, коли держави та їх уряди діють мудро. Однак історія свідчить про те, що вони дуже часто діють нерозумно. І тоді постає питання: чи є держави та уряди  вищим і абсолютним авторитетом? Чи можуть вони вирішувати, яка людина, чи яка етнічна група має право на життя, а якої групи чи людини слід позбутися? Чи є держава вищим джерелом закону, чи існують закони, які стоять над державою? Так. Існують. Це закони совісті, добра, справедливості, гуманності.

Проблема, яку я підняв у своїй роботі, проблема небажаної дитини, може видатись комусь неактуальною. Проте коли задумались, скільки дітей вбивають шляхом аборту, то стає страшно.
Коли трапляється небажана вагітність, і люди вважають, що вони не готові мати дитину, частіше за все приймається рішення про аборт. Але чи замислюються вони про те, що аборт – це вбивство, дія, що свідомо застосовується для позбавлення від уже існуючої дитини?
Про аборти говорять багато різного. Кожна жінка знає, що абортів треба уникати всіма можливими способами. Але, незважаючи на всі попередження, кількість офіційних абортів залишається катастрофічно високою, а про кримінальні навіть думати страшно!
Чи знаєте Ви, що в нашій країні тільки 2% жінок у віці до 40 років не зробили жодного аборту? Разом із кількістю абортів збільшується кількість  безплідних подружніх пар. Наша недбалість по відношенню до себе, наша споконвічна, незрозуміла надія на „а може якось” навіть не дає нам можливості усвідомити, що ж ми діємо!

Жінка, яка йде на аборт, часто не задумується над тим, що ймовірно, назавжди позбавляє себе щасливої можливості стати матір’ю... І не треба сподіватися на чудеса сучасної науки, що дозволяє зачаття в пробірці. Подумайте, яку ціну Ви заплатите? Мова не йде про матеріальну сторону питання: за статистикою, лише 15% усіх штучно запліднених жінок можуть виносити і народити дитину. Причому не кожній вдається зробити це з першого разу. Низка марних спроб запліднення, викидні, біль, розпач, втрачене здоров’я і час... Є те, що набагато вагоміше грошей!

Секс – явище із дорослого життя – може нести не тільки радість і насолоду, але й біль та розчарування. Кожна людина, яка вступає в сексуальні стосунки, повинна пам’ятати, що вона може стати батьком або матір’ю. Тому необхідно з юних літ навчитися відповідально ставитися до свого життя та життя ще ненароджених дітей, навчитися аналізувати свої вчинки і передбачати, до яких наслідків вони можуть призвести. І чоловік, і жінка несуть відповідальність за своїх дітей: народжених і ненароджених. Навіть якщо вони дуже молоді. І тоді не доведеться брати на душу тяжкий гріх – гріх дітовбивства.
Всі, напевно, знають, що досвід у будь-яких сферах життя може бути не тільки позитивним, але й негативним, часто гірким. У спорті, наприклад, це переломи, травми, невдачі.

Сучасне життя є дуже складним і ніхто з нас не застрахований від помилок. Але існують помилки, які виправляти дуже важко і про які пам’ятають на все життя. Аборт є однією з найактуальніших проблем репродуктивного здоров’я жінки внаслідок не тільки медичного, але психологічного і суспільного звучання. Відомо, що на 100 пологів в Україні припадає майже стільки ж штучних переривань вагітності, тобто абортів. На превеликий жаль, дуже високий рівень абортів щорічно реєструється серед молодих жінок і навіть дівчат-підлітків. Для порівняння – у розвинених країнах Європи ця цифра не перевищує десяти – дванадцяти абортів на 100 пологів. Звичайно, на ці показники впливають різні за своїм характером фактори.
Було помічено, що чим більше жінок застосовують ефективні методи планування сім’ї, тим меншою серед них є кількість абортів. Ті жінки, що не користувались засобами запобігання вагітності, набагато частіше переривали вагітність за власним бажанням. В країнах, про які було згадано вище, до 70% жінок 15-48 років користуються цими методами. В Україні за різними даними таки жінок не більше 10%.

Ось відповідь!

Багато 15-18-річних українських дівчат мають сьогодні небажану вагітність; 70 відсотків з них вдаються до абортів. Основна причина ранніх шлюбів – також вагітність. Але, незважаючи на цю сумну статистику (соціологічні дані дитячого фонду „ЮНІСЕФ” при ООН), більшість сучасних батьків в Україні обирають дивну позицію, коли мова заходить про статеве виховання їхніх дітей. Мовляв, нам свого часу про це не розповідали нічого і у нас не було ні СНІДу, ні абортів, тож ми не хочемо, щоб наші діти так рано про це знали.
А тим часом офіційна статистика просто вражає: сьогодні в нашій державі зареєстровано тисячі ВІЛ-інфікованих, 1345 хворих на СНІД. Це ”вершина невидимого айсберга”, а скільки залишилося уражених цією жахливою хворобою поза нею?

Секс може нести не тільки радість і насолоду, а й біль та розчарування. Причому біль у прямому розумінні цього слова. Причиною цього є те, що молоді люди не завжди мають повну і правильну інформацію про можливість небажаної вагітності та про те, як її уникнути.

Підлітковий вік має багато цікавих сходинок: перші симпатії, перші знайомства, закохування. А відтак у нас виникає багато запитань, відповіді на які ми (за логікою) мали б отримати у батьків. Але навколо цієї теми існує суцільне табу. Ми опинилися між двома таборами. З одного боку про „це” відверто не можна говорити (батьки, школа, церква), а з іншого – зовсім протилежна картина: заеротизована реклама, комп’ютерні ігри.

Зрештою, хочуть цього батьки чи ні, але ми все одно дізнаємося. Основним джерелом інформації стають друзі, вулиця. Якщо міські діти, у яких завжди більше інформації з будь-яких питань, не мають елементарних понять про репродуктивне здоров’я, то сільські загалі нічого не знають. Сільські батьки та вчителі дуже багато сьогодні фізично працюють, щоб вижити, у них зовсім не залишається вільного часу на спілкування з дітьми.

А що вже сказати про заходи, які проводять з метою ознайомлення молоді із засобами контрацепції. Не так давно відбулася Всеукраїнська акція, яку спонсорував один із заводів, що виробляє презервативи. Запросили на цей захід відомих зірок... Пропаганда мала такий вигляд: „Роби що хочеш, але використовуй презерватив”. Коли дитина дістає таку інформацію (а в цьому віці ми живемо кумирами), то ми швидше приймемо гасло „Роби, що хочеш”, аніж ту, другу його половину.

Або ось ще один приклад, приходить 14-річний юнак на дискотеку, а йому тицяють купу презервативів. Не пояснюючи основного – що ними ти можеш і не користуватися. І тоді юнак, котрий немає статевого досвіду, думає: Якщо мені „це” дають дорослі, це означає, що мої ровесники вже „це” роблять. А якщо я „це” не роблю, мабуть, я якийсь ненормальний. У цьому випадку повинен бути ще якийсь психологічний супровід. Обов’язково у таких випадках треба зважати на духовні аспекти. Гола інформація іноді може мати зворотну дію. Секс не підмінить любові – духовні стосунки в першу чергу. На мою думку, просвітницька робота має носити більш виважений характер. Мої плани на майбутнє – вступити до школи волонтерів, щоб працювати із сільською молоддю, щоб поділитися з ними правдивою інформацією про статеве здоров’я підлітків, щоб молода людина могла свідомо зробити вибір. Не тому, що забороняють батьки, не тому, що забороняє школа, а тому, що вона готова і вже знає про наслідки (небажана вагітність, аборт із жахливими наслідками, венеричні хвороби).

Соціально-економічні і побутові причини штовхають жінку позбутися небажаної дитини. Як на мене, то я заборонив би аборти. Пригадайте історію. У царській Росії аборт був заборонений, і законодавство не мало навіть статей, що дозволяють його робити навіть за медичними показниками. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції був виданий ряд ухвал про охорону материнства і дитинства, направлених і до ліквідації абортів. 18 листопада 1920 була видана ухвала Народного комітету з охорони здоров’я спільно з Наркомюстом тимчасово дозволити аборти у лікарняній обстановці. Тут максимально забезпечувалася охорона здоров’я матері.

27 червня 1936 Радянським урядом було заборонено аборт. Допускався виключно у випадках, коли продовження вагітності мало загрозу для життя чи здоров’я вагітної жінки, а також за наявності важких захворювань батьків, що передаються спадково, і лише в лікарнях і пологових будинках. Аборт поза лікарнями або в лікарні, але з порушенням встановлених умов, в антисанітарній обстановці або особами, що не мають спеціальної медичної освіти, а також примушування жінки до аборту каралося позбавленням волі.

А що ми маємо сьогодні? Аборт офіційно дозволений. Просвітницька робота щодо попередження небажаної вагітності проводиться недостатньо. Особливо в сільській місцевості. Якщо у місті є різноманітні центри, громадські організації, телефони довіри, то в селі молода людина залишається сам на сам із своєю проблемою, їй немає до кого звернутися. Це одна сторона проблеми. Друга – це соціальна незахищеність, яка штовхає жінку до аборту. Тільки за умови підтримки сімей з дітьми з боку держави можливе вирішення проблеми абортів. Коли держава та вищі урядовці нарешті зрозуміють, що діти – це майбутнє нації, що мати з дитиною не може прожити на ті 100 гривень, які виділяє держава щомісячно по догляду за дитиною, тоді, мабуть, питання небажаних дітей зникає. Тому будемо сподіватися, що, незважаючи на ті труднощі, насамперед економічні, які переживає сьогодні Україна, вона знайде можливості для розв’язання й тих проблем, які мають першочергове значення для здоров’я й щастя майбутніх матерів і дітей. Не забуваймо й про те, що таке піклування є певною й нашою національною традицією. Починаючи з Великого Кобзаря, доля матері й дитини була одним з провідних мотивів усієї нашої літератури.

Сьогодні жінка збирається позбутися небажаного плоду невдалого кохання. Зупинись, не роби крок до жорстокого вчинку. Маленьке тільце здригається від нечутного плачу в твоїй утробі, воно не хоче помирати.

Почуй зойк, розпачливий крик нового життя. Не позбавляй його найціннішого – права народитися, права на життя. Бо розпоряджатися життям іншої людини не може ніхто, навіть ті, хто їй його дав – її батьки. Адже життя дитини має особливу цінність, оскільки воно необмежене у своїх можливостях. У дитини все ще попереду. Кожна дитина може стати у майбутньому видатною особистістю, зробити багато прекрасного, доброго, корисного. Тому обов’язок батьків і суспільства  - забезпечити кожній дитині гідні умови для її розвитку.

Якщо я є невід’ємною частиною людства й усвідомлюю це, то я не можу не піклуватися про його  майбутнє, не можу не перейматися його болями й тривогами, не можу бути просто байдужим і не нести ніякої відповідальності за те, що діється в світі, не робити нічого для того, щоб покращити життя всіх інших людей і зберегти життя на Землі. Бо оскільки я не „острів”, а „частина материка”, то я повинен розуміти, що якщо від нього відвалиться навіть одна скеля й упаде в море – меншим стане весь материк. Тому я не повинен питати, по кому подзвін. Він – по мені.        
                 
    

Література

1. Арцишевський Р.А. Світ і людина: Підручник для 8 – 9 класів – К: ВТФ „Перун”, 1997 – 448 с.
2. Гудінь Д., Ленокос Д. Світогляд: для чого ми живемо і яке наше місце у світі., К.:УБТ, 2003 – 416 с.
3. Винниченко В. Відродження нації – К.: Політвидав України, 1900.
4. Грушевський М. На порозі нової України – К., 1991
5. Кіндрат В. К. Щоб у серці жило чуття Батьківщини / /Поч. школа – 1996 - № 17.
6. Помету О., Ремех Т, Лемах Е. Кроки до демократії: уроки громадянської освіти – К.: АПН, 2001 – 128 с.
7. Момов В. Человек. Мораль. Воспитание. – М – 1975
8. Основи правознавства: Проб, підручник для 9 кл. серед. ЗОШ/ За ред. І. Б. Усенка – Київ; Ірпінь: ВПФ „Перун”, 1997р.
9. Перші кроки /Посібник для поч. вивчення прав людини. Дрогобич, 1997.
10. Сухомлинський В.О. Моральні заповіді дитинства і юності. – К.: Рад.Шк.., 1962
11. Сухомлинський В.О. Хрестоматія по етиці. М.: „Педагогіка”, 1990 р.           

Андрій Тризна