Відкритий лист терористу
 або варварська спокуса переробити світ у відповідності до власних примх

Хто ти, невідомий терористе? Я вирішила написати тобі листа. Я не знаю, як тебе звати – Іван чи Ашот, Джон чи Остап, Ахмед чи Хосе ... Я не знаю, білявий ти чи русявий, які в тебе очі, колір шкіри, що ти любиш, хто в тебе мама, чи є в тебе діти, якій музиці надаєш перевагу чи вона взагалі тобі не подобається, які кінофільми переглядаєш... Я  хотіла  б про тебе дізнатися більше, хоча б тому, щоб зрозуміти: чому ти став терористом, що тебе до цього понукало? Як люди стають вбивцями інших людей? Повинна ж бути якась причина, привід до цього?
           Кінофільми та телебачення часто змальовують вас, терористів, як дегенератів, варварів, нелюдів, що не визнають елементарних моральних норм. І, звичайно, вам протистоять мужні і сміливі борці проти тероризму, які за півгодини екранного часу, встигають звільнити пасажирів літака, захопити в полон викрадачів і передати їх  у руки правосуддя. Таким є моє „знайомство” з терористами. За американськими фільмами, які показують, що всі терористи погані, а американці гарні. Потім були інші книги, журнали, телепередачі, через які в мене постійно виникало одне і теж запитання: чого ви прагнете? Хто ви?
          Я не вірю, що серед вас одні тільки дегенерати і вбивці. Якби це було так, то все вирішувалося б набагато простіше. Людство не шанувало  вбивць ніколи. І у вас не  було б підтримки. Тому я все думаю: "Що спонукає жінок-шахідок обв'язуватися вибухівкою і гигнути серед заручників? Що спонукає пілотів-камікадзе, які знають, що загинуть, направляти літак на вежі Всесвітнього торгового центру 11 вересня?”.
            Нам всім нині потрібно усвідомити, що ж і чому так стається? І усвідомити потрібно якнайшвидше. Тому я спробую розібратися, чому ви  так чините. Ми до сих пір не знаємо один одного і не стараємося дізнатися. Ми зовсім безграмотні етнічно. Для нас достатньо називати один одного „вузькоокі”, „чорнопикі, „грінго” і. т. д., не перевантажуючи себе думками про те, до чого всі прагнемо, які в нас мрії, бажання, ідеали?
І так, чого ти прагнеш? Можливо,  влади? Дійсно, більшість із нас рветься не  стільки до багатства, скільки до влади. Влада – це право вершити, дозволяти і забороняти, тягти і не пускати, не давати, відбирати, обмежувати, нагороджувати, карати, катувати, чинити репресії, амністувати... Влада – це велика кількість приємних привілеїв і благ; це безкарність за будь-яке знущання над людьми країною, іншими країнами. Влада – це відчуття своєї переваги, своєї винятковості і значимості; це солодке відчуття бути допущеним, бути занесеним в коло вибраних ... Щоб оспівати владу, потрібен талант Гомера! Що ж, взяти владу ви ще зможете, але втримати її не зможете ніколи. Не обманюйте себе. Народ боїться вбивць невинних. Це вже було в історії не раз. Хіба можна вирішити проблеми за допомогою сильної руки? Страху? Боюсь, що вам, терористам, за черговий кривавий виток розвитку прийдеться заплатити повну ціну, яку вже не раз платили в ході історії набагато більше, ніж ви.
         Припустимо, що ти вважаєш себе вищою істотою, а ми тебе не зрозуміли. Що ж, вважай. В цьому, на мій погляд, нічого страшного немає Кінець-кінцем всім людям здається, що вони унікальні, особливі, виключні. Але чому ти повинен мене змушувати дивитися на тебе як на „вищу істоту”, дивитися на тебе твоїми очима, ставитись до тебе як до виняткової істоти? А якщо я, інші люди думають не так? За це нас потрібно вбивати? Тоді у світі залишаються лише "виняткові", "унікальні", "неповторні"... А хто ж буде на вас працювати? Інший "винятковий" цього не захоче, Тоді – терор до останнього? Вам не нудно, панове? І це вже було в історії. Адже змагальність між людьми є основною властивістю життя і відчувається вона постійно, Це поширюється на окремих людей, народи. Дивно було б стверджувати високі і могутні, а інші низького зросту, слабкі. І різниця в цьому не грає абсолютно ніякої ролі.
   Можливо, тобою керувало бажання помсти? Тоді я тебе теж розумію. Якщо ти народився в Іраку, то ті "гуманітарні бомби" і "розумні крилаті ракети", що почали падати на голови людей, які винні лише в тому, що народилися в країні з іншим політичним режимом (поді6них до нього, до речі, у світі – кілька десятків) і у регіоні, що  спокусливо для багатьох пахне нафтою, спонукали тебе до помсти. „Помста  на землі – це така справа, яку готують  все життя. Їдять її гарячу, їдять її холодну, але жоден ковток не повинен пропасти ”– писав Шарль де Кастер. А священна помста переходить  в манію. Упертість її близька до галюцинацій. Для того, хто ненавидить , і найповільніша смерть не досить повільна. Треба, щоб вони вмирали на повільному вогні. Треба, щоб вони мучились. А головніше – щоб не каялись! Щоб на їхньому вогнищі жодної сльозинки каяття! Вони не повинні навіть зойкнути ні до людей, ні  до Бога, щоб зглянулися над ними. Спочатку тортури а потім каяття!
        Помста... Можна задихнутися в цій атмосфері тортур, у цій  жорстокій, болісній і сумній. Ненависть і сила, помста і нев6лаганнїсть... Хочеться запитати: "В цьому ваша втіха?"
- „Око за око, зуб за зуб... Хапай сокиру і не давай пощади: ось у чому наша втіха. Бий іспанців і католиків – ворогів наших – всюди, де запопадеш...  ”
- „Вирвіть у герцога тельбухи. По пиці його кишками шмагайте! ”
.... Протягом тисячоліть така ненависть.... ! Хочу визволитись Хочу помститись!
Помститись за що?
        Адже жорстокість необов’язкова для сміливості, а й скоріше протипоказана їй. І найчастіше жорстокими бувають не хоробрі люди, а саме боягузи. Жорстокість – це ганьба для сильної, розумної істоти. Жорстокість породжує жорстокість. Гнів і страх породжують страх і ненависть. Священик Сергій Булгаков писав: "Всяке вбивство – є справа ненависті, не може бути, щоб людина вбивала людину через любов до неї". Зло зрадливе, воно отруює все навколо, навіть Землю. Тому ненависть, помста тут нічого  не вирішить і не допоможе... Народ, який ненавидить і боїться, не встане з колін, не підніме голови, не побачить сяйво Справедливості... Гірше того, ненависть штовхаючи на сліпу помсту, відволікає від добрих справ.
      Вибач, я можу тебе зрозуміти: природне бажання гордитися батьківщиною, захищати своє, рідне, бути зі своїм народом, берегти традиції, мову, культуру... Але ось що мене дивує більше всього: якою ж "широкою" натурою повинна володіти людина, яка, з однієї сторони, готова зарізати ближнього свого, а з іншої сторони турбується про збереження своїх традицій, мови, культури? Я не можу зрозуміти, як  можна в ім'я цього, обмотавши обличчя ганчіркою, підло поливати свинцем автобус із старими людьми, жінками і дітьми? Коли підпалюється дім, в якому є діти? Коли захоплюється школа в Бесланї чи театр? Коли людину вбивають тільки за те, що в неї інший колір шкіри, розріз очей, голос, незрозумілий діалект, релігія, інша національність... І не просто вбивають, а після цього ще й знущаються над мертвим тілом! Я пишу листа тобі лише тому, що не хочу бути свідком цього. Свідок – це людина, що присутня, але не залучена до ситуації, коли життя та гідність іншої особи знаходиться в небезпеці. Але спокійно спостерігаючи за тим, що відбувається в світі, я із свідка перетворююсь у співучасника! А я не хочу бути співучасником вбивць! Я краще буду жертвою!
          Звичайно, ти, оправдовуючи себе, можеш наголосити, що вся політика країн світу живиться різаниною і вбивством. Деякі політики натягають на себе маску свободи, чесності, любові та людства, а як прийде слушний час, нищечком чи відкрито, задушать людину, а то й цілий народ ... Тому терор – не відповідь на дії політиків. Згодна. Частіше буває і так. Гітлер завжди хотів, щоб світ був чистим. Якщо хтось кидав на землю шматочок паперу, його карали. У злодіїв і вбивць стріляли. Він наказував вбивати сліпих, паралітиків, душевнохворих, таму що у цих істот нічого не було у світі. Він наказував також ліквідовувати неповноцінних дітей для того, щоб не заразити країну кретинізмом. І сьогодні дехто про нього пише так: „ Людина, наділена такими найкращими здібностями, змогла б, як би зайняла певне місце, поставити нашу державу поруч з найкращими державами світу!”. Є і сьогодні чимало політиків, яким вигідно вводити в оману людей, списувати всі проблеми на терористів! Публікуючи повідомлення про терористів, деякі глави держав добиваються нових фінансувань на військові операції. Якщо просто воювати за нафту, газ і. т. д., то суспільство не підтримає. А якщо наголосити, що йде священна війна, то суспільство „клюне” і можна виділяти гроші. Є офіційний дозвіл, і, як сказав один генерал, тепер ми знищимо все, що потрібно знищити, арештуємо всіх, кого потрібно арештувати. Коментарі, як говориться, лишні. Але де є гарантія, що попадуться саме терористи? Як правило, гине мирне населення. А потім кривава розправа над мирним  населенням, оскільки ті ніби то підтримують терористів, наче у них був вибір?
          Країни, погляди до сих пір поділені на „своїх” та „чужих”. Ми сьогодні всі є свідками того, як убивства людей виправдовуються національними інтересами. Проте учасники конфліктів забувають, що навіть їхні дрібні сутички здатні дестабілізуючи   вплинути на цілі регіони. Ці примітивні підходи, особливо коли вони  „майстерно” поширюються засобами масової інформації, формують у суспільній свідомості, у нашій з тобою свідомості образ ворога, від якого до ескалації ворожості і війни лише один крок.
Нещодавно мені попалася на очі одна пісня. Її було складено в 1968 році, коли радянські війська було послано „рятувати” Братиславу від „іншодумства”(чомусь саме це слово мені спало на думку). ЇЇ можна розглядати не тільки як фольклорний твір, а як свідчення очевидця. Людина, яка щиро вірила, що повинна змінити весь світ, облагородити усе людство. А якщо воно, людство, розуміти цього не бажає, то ми облагородимо його силою, якщо потрібно – то зі зброєю в руках.

В тумане звезд уходит самолет                               
Обратно на прописную базу,
А нас сюда солдатський долг зовет,
Десант на запад брошен по приказу.
А где-то между парашютных строп
Горит внизу огнями Братислава,    
И медленно садятся на песок
Ребята из Москвы и Ленинграда.
Когда рассвет убрал с порога ночь,
По улицам ходили наши парни,
И только крики: «Убирайтесь прочь!»
Неслись из окон буржуазной псарни.
Все хорошо и можно не смотреть,
Что пишут эти твари на заборах,
Ах, если б можно было бы стереть
С лица земли колонной танков этот город. 
А с чердака в затылок автомат,
И кровь струей по синему берету,
По мостовой пошел свинцовый град,
И одного парнишки больше нету.
Так что же нам, ребята, еще ждать?!
Нож, автомат, гранату и – в  атаку!
Но дан приказ: «Пока что не стрелять»,
Мы не фашисты, и  п о к а  не надо.     

А коли ж ми зрозуміємо, що у кожного є право вибору? Адже брехня, що оточувала "пражську" весну, так звану, репетицію, обернулась через 11 років Афганістаном. Але повторюсь, революція, терористичні акти, политі кров'ю, дають криваві паростки. Жорстокість породжує жорстокість. Не можна дозволяти злу розповсюджуватися. В будь якій конфліктній ситуації стикаються дві правди, два права, і ніякі принципи, вигідні одній стороні, не будуть прийняті іншою. Ми живемо не в однорідному світі, принципи якого можуть бути раціонально усвідомлені і послідовно втілені в життя. Всі держави відрізняються одна від одної традиціями, законодавством. І громадяни кожної країни готові захищати свій спосіб життя, цінності того суспільства, в якому живуть. На жаль, чуже, якщо воно нам здається чужим, можна знищити двома способами. Один – фашистський: якщо вам не подобається якісь люди, їх погляди – вбивайте їх, знищуйте, а потім пихато і цинічно маршируйте по вулицях, проголошуючи на весь світ, що ви є центр всесвіту.
       І тоді – ріки крові і гори трупів – ось ціна  політики окремих країн. ”Цивілізація – страшна рослина, яка не росте і не цвіте, доки її не полиють сльозами і кров'ю”, – писав
А. Граф. У наших ворогів є плани стосовно нас, а у нас – стосовно них.     
   Інше рішення не таке швидке, не таке яскраве і збуджуюче, але воно є демократичним, і я надаю перевагу саме йому. Якщо мені подобається якась людина, я намагаюсь ужитися з нею, ставлюсь терпеливо і толерантно до будь-яких її поглядів. Адже лише на основі толерантності можна побудувати цивілізоване суспільство, майбутнє.
        Чимало терористів воюють через релігійні переконання. Можливо, ти один із них? А як ти знаєш, чия релігія краща? Чий Бог вагоміший? Я тебе розумію, людина так влаштована: її тримають, тримають за горло – тоді вона дістає ніж. Вона що, Ангел? Вона вчиняє, як роблять люди, як притаманно людям. Коли людину заганяють в куток, вона забуває християнство, іудаїзм, мусульманство тощо і починає кусатися. Але, вважаю, будь-яка „священна війна”, „хрестовий похід” не лише підважують принципи справедливості, але відкидають саму релігійну віру, оскільки це є прагненням Бога на ідола, який може бути використаний у людських цілях. На мою думку, будь-яка війна жахлива сама по собі і що лінія поділу між добром і злом пролягає не між релігіями або суспільствами, – вона розтинає людські серця.
Всі ми – християни, євреї, мусульмани – повинні робити все, щоб зупинити війну. Звичайно, бувають випадки, коли  єдиною відповіддю на зло може бути тільки його зупинення. Бувають часи, коли війна стає не лише морально виправданою, але й  морально необхідною. Не можна визнати справедливою війну, яку розпочинають ради слави, територіальних надбань, реваншу за колишні поразки. Справедливою може бути лише війна на захист себе самих й тоді, коли всі інші спроби захиститися вже вичерпані.
Можливо ти противник війни і хочеш зупинити її будь-якою ціною, навіть ціною свого життя та інших людей? Продемонструвати всьому світу свою жертовність? Не погоджуюся з тобою. Адже багато воєн починалося з терористичних актів, тому твої "колеги" вносять свою частку в будь-яку війну. Допоміг хоч би один терористичний акт покращити життя?
Хтось сказав: "Вміння, вбивати – це вміння забути, що твої вороги такі ж люди як і ти, зі своєю правдою і своєю вірою, що сковані залізними ланцюгами наказу або стальними ланцюгами фанатизму. Це вміння уявити своїх ворогів нелюдами, виродками – ким  завгодно, але не твоїми братами по крові, що живуть на тій же землі і під тим самим небом". Ти вже забув, що поруч люди? Бо для мене принцип, що "добро повинно бути з кулаками", тобто є боротьба за добро з елементами зла – неприйнятний. Людина, що стала на цей шлях, потерпить в кінці або фізичну або моральну поразку.
            Твій вибір стати терористом я пробую зрозуміти. Можливо, ти борешся із підлістю, несправедливістю, яка дійсно панує у світі. Але мене турбує, мучить цей вибір, адже ти вибираєш між підлістю і хаосом, не бажаючи бути негідником, вибираєш кров. А чи це правильний шлях: хай все загине, хай буде все що завгодно, аби лише не жити в світі брехні і підлості? Наскільки моральний цей вибір? Невже ти вважаєш, що коли ти вийдеш один на один обв'язаний вибухівкою, то ти виберешся із ситуації підлості? Невже ти дійсно вважаєш, що в ситуації війни, терору зі всіма, ця підлість відсутня в тебе? Мені здається, що в бруді і в крові війни, терору якраз ця підлість і розквітне, хоча б тому, що не потрібно носити маску і зберігати пристойність.
В дитинстві мені дуже хотілося змінити світ на кращий: добріший, лагідніший, щиріший ... Ти теж цього хочеш? Але з часом я зрозуміла, що за допомогою сили цього зробити  не можна. Пам'ятаєш, яка віра була у Карла Моора – благородна і висока, він хотів виправити світ, але виправити його шляхом зла і жорстокості. Це мрія утопічна. Карл це усвідомив, але занадто пізно: його люди перетворилися з благородних лицарів у справжніх розбійників, жорстоких вбивць і злодіїв, його життя стало настільки нестерпним, що герой вчинив самогубство. Перед смертю Моор каже: "О, я нерозумний, мріяв виправити світ своїми злочинами. Я називав це помстою і правом. Прости, Творець, прости дитину. Тобі одному належить право помсти". Ми розуміємо, що злом зло не знищити, цим його лише можна примножити.
Ми всі винні в тому, що будували нашу історію на крові і заспокоюємо свою совість тим, що історію можна будувати лише на крові. А щастя на крові і стражданнях не побудуєш. Треба пам'ятати: якщо хто розстрілює чужих людей, то він не може бути впевнений, що його дітей не розстріляє інший, якщо хтось приходить за кимось, то знайдуться і ті, хто прийде за ним. А якщо до твоїх дітей прийде інший терорист?      
А ти не належиш до тих, хто ділить історію на справжню (майбутню) і несправжню (дотеперішню)? Кожен малював свою картину майбутнього життя, таким, яким його уявляв. Звідси були терористичний фанатизм, жорстокість комуністичних та фашистських режимів, інквізицій ... Диктатура покликана була нейтралізувати старе, а нове поставало як єдиний абсолют, а це назавжди було так. Нове не допускало ніякого сумніву в його істинності, досконалості й завершеності. Звідси та диктатура, прагнення до ідеалу, той непоступливий тотальний терор ідеалом, який просякає всі клітини різних режимів. Коли ідеї, прагнення заволодівали людьми виникали спекуляції на теми націоналізму, абстрактні уявлення про майбутній вселюдській суспільний лад, насильницька політика русифікації, безконтрольність влади, тероризм, порушення прав інших людей, пошуки зовнішніх і внутрішніх ворогів.... 
   Якщо ти належиш до таких, то як ти знаєш, що твоя думка є абсолютною істиною? Якщо ти за допомогою терору вбиватимеш свої погляди в голови людям, то, повір, це не реально. Навпаки, твоїх поглядів ніхто не почує, їх боятимуться, відкидатимуть, уникатимуть. Згадай сталінський терор, який вражає своїм масштабом, тривалістю і жорстокістю. Цей нечуваний злочин і безпрецедентне в історії масове вбивство здається незбагненним для нормального людського розуму кошмарним дійством! Але це дійство було направлене не на те, щоб внести в голови людям певні ідеї. Тут було зіткнення нових поглядів із "пережитками минулого", які держава намагалася викорінити. Всі тоталітарні держави "затикали" рота своїм політичним опонентам і супротивникам ідеологічною паклею, а потім фізично знищувати їх. І що? З часом ця ідеологія все одно потерпіла крах. Краще сперечатися з владою, займатися опозиційною  політичною діяльністю...Час покаже, хто був правий. Бо хто нині знає, який кут зору правильний, хто правий, даючи справедливу моральну-плітичну оцінку фактам і процесам. І хто дійсно до кінця може пояснити, чому саме таким шляхом пішла історія, на якому ідейному та історичному ґрунті виросла суспільна система ідеологічної нетерпимості, політичних репресій і фізичного терору?
Чимало людей стають терористами через ідею. Ти сам знаєш, що сьогодні в світі існує конфлікт між цивілізаціями. Цей конфлікт не вичерпується географічними чи релігійними параметрами. Західний світ пішов далеко вперед по всіх параметрах економічного і технічного прогресу. І цей західний світ починає нав'язувати іншим державам, свої правила, свої звичаї, свої норми, точку зору на ті чи інші явища, втручається в справи інших країн. Та і коли уряди особливо рахувалися з думкою людей? Тобі це знайоме? Воно тебе дратує? Мене також! Чому ми не можемо жити в себе так, як бажаємо? Та, все таки, потрібно сприймати той факт, що світ все більше стає єдиним, застосовуються однакові правові норми, існують спільні проблеми - боротьба із хворобами, екологічними забрудненнями, природними катаклізмами тощо, які нам потрібно вирішувати спільно. Проте, правда і в тому, що більш розвинуті технічно країни застосовують подвійній стандарти по відношенню до прав людини, не дають окремим країнам жити в ладу зі своїми традиціями і культурою, своїм баченням життя. Кого не схвилюють зруйновані Югославія, Афганістан, нещадна і аморальна війна в Чечні?
Для того, щоб розуміти один одного потрібен довгий шлях. Звичайно, керівники держав багато в чому винні, здійснюючи свою політику лише в інтересах свого народу (чи самих себе!). Але чи винуваті прості люди, які безневинно гинуть під час терористичних актів? Нечесно урядам, перекладати свої стосунки із чеченцями, іракцями і. т. д. на плечі всього світу! Необхідно, щоб усі країни переконались, що тільки шляхом  політичної боротьби можна добитися врегулювання світової кризи. І ще одне. Ми всі в кожному конкретному випадку акту тероризму повинні суворо питати із наших урядів: чому так трапилось, де держава своєю політикою зробила помилку по ставленню до іншої держави, інших людей, спровокувала терористичний акт, який, в більшості випадків, буває відповіддю на ганебні дії чи рішення. Потрібне розслідування, а не замовчування.
Крім того, я не згодна ні з В. Путіним, ні з Д. Бушем, які наголошують: "Ніяких переговорів з терористами!" Дуже дорого простим громадянам такі заяви обходяться: Беслан, "Норд-Ост", Всесвітні торгові вежі, інші випадки. А сумнівні акції проти терористів в Чечні?! Хто зна, скільки невинних людей загинуло у так званих "зачистках"?!
 Ідеолог народництва Петро Ткачев вважав за необхідне для успіху революції зрубати голови усім без винятку жителям Російської імперії старшим 25 років. Німецькі окупанти могли оточити квартал, вивести звідти всіх людей і розстріляти, скажімо, кожного десятого, шукаючи євреїв або партизан, комуністів. Але погрози і залякування, навіть з благородною метою, ніколи себе не оправдовували. А в таких випадках тим більше. І якщо в цьому випадку ти став терористом, то я тебе розумію. Бо ніяка зовнішня чи внутрішня політика тієї чи іншої держави в жодному разі не може бути виправданням вбивства безвинних людей. "Великі" держави не повинні виявляти зверхність до інших народів. Але вбивство людей тобою також не оправдовує мети! Як наголошував К. Чапек "Вбита людина – це спаплюжений і зруйнований храм". По-моєму, обидві сторони бояться переговорів, бо знають, що це нічого не дасть, бо ніхто не хоче іти на компроміс. Деякі держави та люди так впевнені у своїй величі і неповторності, що не хочуть поступитися. І високо-високо,  як орел над степом, вони панують над іншими. Але є вужі, які не хочуть літати. Я вважаю, що раз люди де-небудь живуть за іншими мірками, значить, це їх вибір і вказувати їм принаймні непристойно. А "великі" країни вказують. Звідси розгубленість влади, залякування, різноманітні провокації.
              Згідно сучасного міжнародного права, за народами і націями визнається свобода політичного вибору, тобто вибору суспільної і політичної системи, власної форми державного правління, курсу внутрішньої і зовнішньої політики, політичних і правових інститутів, форми конституційного регулювання і. т. д. А багато розвинутих країн втручаються у вибір іншої держави. Хоча це право забезпечує народам можливість самим розпоряджатися своєю долею, вільно визначати політичний статус, здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток і, таким чином, служить суттєвою гарантією реалізації політичних прав громадян. Нині в Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам (1960) самовизначення  народів інтерпретується як безумовне їх право на повну свободу визначати свій політичний статус, здійснювати свій  суверенітет, забезпечувати цілісність національної території, бути незалежними від іноземного гніту  і експлуатації.
В заключному акті Наради по безпеці і співробітництву в Європі (Хельсінкі 1975) держави – учасниці цього форуму урочисто взяли на себе обов'язок "поважати право один одного вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи, рівно як встановлювати свої закони і адміністративні правила".
Багато країн світу визнають ці принципи і тут таки втручаються у внутрішні справи інших.
Я впевнена, що керівникам країн світу необхідне краще всього розпочати з тверезої оцінки самих себе і свого життя. З кожним роком їхнім дітям і внукам буде незатишно жити в своїх  країнах. Вони, пані  і панове, хапають мільйони, накопичують дорогоцінності, купляють розкішні квартири, вілли, машини, нехтуючи ціною, яку прийдеться платити за це країні і людству. Треба визнати, що в світі повної рівності немає і не буде, навпаки, різноманітність, відмінності зберігатимуться, але держави дорого заплатять за нехтування чужими думками. І все ж, вирішення конфліктів повинно мати цивілізований характер, бо інші шляхи їхнього вирішення ставлять під загрозу життя людського суспільства. Народний гнів не затухне. Не врахують керівники багатьох країн серйозність цього фактора,  одного разу народи замість тимчасових терористичних акцій створять постійно діючі теракти, щоб знищувати хабарників, фінансових, екологічних, економічних та інших злочинців від влади. Терористи будуть безжальні. Важко і навіть страшно уявити собі, скількох невинних людей мають намір приректи на смерть терористи, відповідальність разом з якими понесуть і керівники держав! Але ви, терористи, своїми злочинами ставите себе фактично поза міжнародною спільнотою, а ті, хто буквально виклав вам у руки зброю і надихав на дії, залишаться без покарання! Що ж, це теж було в історії, коли головні воєнні злочинці, відповідальні за жахливе лиходійство підчас Другої світової війни, як відомо, зникли від покарання.
Сильна влада не боїться визнавати свої помилки. Вона не повертається спиною до народу. Вона з ним говорить. І чим довірливіше спілкування, чим терплячіша вона до тих, хто з нею не згоден, тим надійнішою така влада виглядає в очах співгромадян. Але, на жаль, це ще не наша історія.
І ще одне. Чи маєш ти почуття відповідальності – й  не лише за свої власні вчинки, а й за дії інших людей, за те, що відбувається у суспільстві й навіть у цілому світі? Думаю, що кожен з нас має добре усвідомити, що він живе не в пустелі, а серед інших людей, і що  будь-який  необдуманий вчинок може когось образити чи комусь зашкодити або навіть зробити когось нещасним.
Той хто став вбивцею, злодієм, терористом може став ним тому, що саме суспільство підштовхнуло його до цього, адже всі наші дії тісно переплетені з діями інших людей. Але чи не винен і ти сам у своїх вчинках? Як маленький камінчик, необережно кинутий у горах, може викликати каменепад, так і наш безвідповідальний вчинок може призвести до негативних, кривавих наслідків.
...Є в людини чудова властивість – мріяти. Вона мріє: завжди: в нещасті і в радості, в будень і в свята, в далекій дорозі і на спочинку. І в кожного – своя мрія. Митець мріє про здійснення своїх творчих задумів, а робітник – дати кращу продукцію. Дітям бачиться казкова краса світу, а матерям – безхмарне щастя їхніх нащадків. Кожне покоління виношує свою заповітну мрію. А про що мрієш ти? Невже, поки я пишу ці слова, мрієш про успішний терористичний акт?

Олена Ащенко