Терроризм у світовому масштабі і проблеми дотримання прав людини: як боротися з тероризмом та як зменшити його рівень?

      До недавнього часу початок нового навчального року справляв на мене дуже приємне враження: зустріч із друзями, улюбленими вчителями, день народження тітки. Але до недавнього часу ... Бо 11 вересня 2001 року я зрозумів, а 1 вересня 2004 року ще більше впевнився в тому, що моє життя, життя моїх друзів та рідших може залежати від незнайомих мені, безжалісних  до оточуючих, терористів.
Я замислився над цією проблемою, захотів дізнатися, що таке тероризм.
Виявляється, що ці проблеми турбують людство ще з ХVІІІ століття. Ще під час Великої французької революції був знаний термін «терор» – страх, жах. Вже тоді тероризм виділяли як метод ціледосягнення, основою якого є застосування насильства. А загалом, тероризм можна визначити як стратегію, яка за наявності незначних власних ресурсів здатна насильницькими методами розв’язати конфлікт навіть із значно переважаючими силами завдяки двом особливостям, які відрізняють її від інших форм збройного вирішення конфлікту, а саме:
– по-перше, цілковите ігнорування всіх правил ведення війни, починаючи від визначення учасників бойових дій, аби можна було розмежувати їх із тими, хто не бере участі у війні, аж до використання цивільного населення
ворога як захисного щита та заручників власного командування;
– по-друге, нещадне використання цивільних ресурсів атакованого противника для власної військової мети.
Терористи об'єднуються в різні організації. Їх назви майже романтичні: «Чорні пантери», IRA, RAF, «Червоні бригади» та інші. Дії, скоєні терористами, називаються терористичними актами; вони бувають різноманітними за формами, цинічними за проявом, нахабними за впливом на об'єкти. Здебільшого, головними об'єктами нападу терористів є великий натовп безневинних людей. Саме ці люди є важелями впливу на спосіб ведення політики та громадського життя. Такими безжалісними діями терористи намагаються диктувати свої права, показуючи цим свою
     жорстокість та некерованість.
     Найгучнішими терористичними актами ХХ століття є:
1956р. – вибух військових вантажівок та загибель 1200 людей у Колумбії; 1970р.– захоплення палестинськими терористами чотирьох авіалайнерів з
     пасажирами на борту в Йорданії;
1983р. – вибух вантажівки на території військової бази у Ливані та          загибель 298 морських піхотинців США та французьких солдат;
1985, 1988рр. – вибух на борту літаків індійської та американської
авіакомпаній;
1994р. – захоплення алжирськими терористами французького літака з 230 пасажирами та спроба зробити з нього літаючу бомбу для вибуху У центрі Парижа;
2001р. – захоплення терористами двох літаків та спрямування їх у будівлі    в центрі Нью-Йорка;
2004р. – захоплення чеченськими терористами школи у м. Беслан.
       Мені стало цікаво, чи є вчені, які займаються проблемою тероризму.
Виявляється, що є, і навіть немало. Наприклад, англійський теролог Пол Вілкінсон. Він виділив чотири групи терористичних рухів. Перша –національний терористичний рух. Друга – ідеологічний, релігійний рух. Третю складають ті, хто постраждав від насильства, емігрантства. Четверта – це транснаціональний терористичний рух.
      Роботи цих учених дозволили мені дійти думки, що сучасний тероризм не має якогось одного джерела. Це усталена ситуація (політична, соціальна, психологічна, технологічна тощо), накладена на певні ідеї та ідеологеми. Ідеї тероризму, поступово розвиваючись, дійшли до таких методів ведення боротьби, як політичний радикалізм. У наш час диверсійно – терористичні дії набули дуже поширеного характеру. Країни всього світу намагаються боротися з цим. Наприклад, 20 березня 2003 року був прийнятий «Закон України про боротьбу з тероризмом». 
 
       У Сполучених Штатах Америки навіть існує спеціальний інститут міжнародного тероризму при Університеті штату Нью-Йорк, який слідкує практично за всіма аспектами міжнародного тероризму: соціальними, політичними, юридичними, психологічними, в тому числі і за проблемою класифікації різних видів і проявів терористичної діяльності. Її колишній керівник Йозеф Олександер був одним з перших учених, який побачив в ескалації тероризму всі ознаки і симптоми безпеки глобального масштабу. А у вересні 1999 року у Страсбурзі відбулася сесія Парламентської асамблеї Ради Європи. На ній саме і йшлося про посилення боротьби з міжнародним тероризмом. ПА РЄ рекомендувала Комітетові міністрів Ради Європи переглянути документи цієї сфери. Запропоновано доповнити Європейську конвенцію від 1977 року положенням, що до терористичних злочинів відноситься підготовка терактів, їх фінансування й забезпечення матеріальними засобами. ПА РЄ підтримала думку про створення Європейського кримінального трибуналу у справах, пов'язаних з тероризмом, І запропонувала переглянути процедуру затримання зловмисників. Їх, вважають учасники ПА РЄ, слід судити не лише у країні, де скоєно злочин, а й за її межами... Рекомендовано також розширити діяльність Європолу, охопити нею всі країни – члени  Ради Європи.
         Але я вважаю, що цього замало. Чому? Поясню. Терористи-бойовики теж навчалися у школах, відбували службу в лавах армій, тому тактику і стратегію своїх дій „поцупили” із особливостей неоколоніальних війн 1964-1990 років. Тоді виникла тактика бойових дій малих національно-визвольних груп проти великих імперських армій. Водночас ідеологи тероризму не ставлять за мету негайне здійснення кінцевої цілі. Так, ідеолог RAF Хорст Малер казав, що партизанська війна повинна стати школою політичної практики, революційних кадрів. Вона повинна примусити народ «притиснути» своїх лідерів, уряди. Терористичні акти для цього найбільше підходять. „Бомба в громадському місці – це єдиний засіб проти екзистенційного ступору мас”, – казав Хорс Малер.

  Я довго думав про те, хто ж такі ці бойовики, «смертники». Мабуть, це люди з особливим типом свідомості. Це або якісь релігійні фанатики, бо вони вірять в те, що, вбиваючи інших «невірних», прокладають собі шлях до раю (Але ж теракти в мусульманських країнах ведуть до загибелі і мусульман ... ). Можливо, це лжесупермени з відчуттям переваги над «простими смертними». А може, це ті лихі люди, яким байдуже до чужих страждань і які мають високу терористичну тренованість. Мабуть, це так.
Багато серед терористів і молодих людей. Але не вся молодь на боці цих безжалісних людей, а тільки та, яка легко «клює» на національні, соціальні, релігійні ідеї через різноманітні секти ( «Аум Сінріке», «Червоні бригади» та інші ). Також терористами стає та молодь, яка була вихована за тими звірячими законами, притаманними цій купці людей, щоб у майбутньому робити з них пiшаків у кривавій та безглуздій війні.
Я вважаю, що дослідники мають рацію, коли стверджують, що тероризм з'являється тоді, коли суспільство переживає глибоку кризу, перш за все ідеологічну, і кризу державно-правової системи. Тобто суспільство складає так звану тероросферу, пiдгpунтя для розбіжностей ідей, неможливості втілювання їх у життя.
Хто ж керує діями цих бойовиків? В Інтернеті я знайшов відповідь і на це питання. Але вона мені не дуже подобається. Бо з одного боку це група так званих «Інтелектуалів-теоретиків», а з другого – це навіть деякі держави. Державний тероризм – знаряддя міжнародної боротьби деяких країн, в котрих уряд зовсім не турбується про життя свого населення.
Я проти політики подвійних стандартів у галузі міжнародних відносин.
 Хто ж утримує цих терористів, бо не бідують, не голодують вони, сидячи по схронах? І знову я знайшов на це відповідь. Це не тільки добровільні грошові пожертви, це й самофінансування. Тобто кримінальна діяльність від наркобізнесу до торгівлі зброєю. Під час арешту майна секти «Аум Сінріке» було виявлено більше десяти лабораторій, які були в змозі виготовляти і наркотики, і хімічну отруту навіть найсильнішої дії( один літр отрути « VX» –один мільйон жертв).
Хто ж постачає найновітнішу зброю чеченським бойовикам, якої навіть не має російська армія? Це теж, мабуть, прояви державного терору. Десятки тонн різноманітної зброї кожен рік потрапляє у забруднені кров'ю невинних людей руки терористів. Люди, котрі сприяють цьому, не розуміють, що у будь-який момент цю зброю можуть використати проти них самих або проти їх рідних чи близьких.
Для того, щоб досягти своєї мети, терористи з 90-х років почали використовувати ЗМІ. Через телебачення та Радіомовлення вони «попереджують» про теракти або беруть на себе відповідальність за скоєння цих дій. Тим самим вони демонструють свою перевагу над суспільством і владою. ЗМІ ще використовують для того, щоб реалізувати свою необхідність виправдання, наче терористами вони стали під тиском обставин, які створило суспільство, тобто вони – жертви, мученики боротьби.
Також немалу роль у пропаганді тероризму відіграє такий глобальний вид комунікації, як Інтернет. У всесвітній павутині терористи розміщують свої лозунги та ідеї, чим вербують наївних молодиків до своїх лав. Демонструючи верх свого нахабства, вони також виставляють на своїх Web-сайтах схеми та принципи дії своєї зброї, пам'ятки «військових досягнень» своїх товаришів-бойовиків. Цими діями вони ведуть також і психічну війну з суспільством. Справляючи враження на відвідувачів своїх Інтернет сторінок, терористи руйнують їхній внутрішній духовний світ та культурну ідеологію. Не існує гарантії, що, побувавши декілька разів у цих так званих «сторінках терору» та начитавшись там відповідної літератури, якийсь молодий хлопець або, ще страшніше, дівчина, не стане таким самим нелюдом-фанатиком, який, не вагаючись, зможе вчинити страшні злочини з людьми, які його оточують.
     Як же перемогти тероризм? Я вважаю, що фундамент тероризму – це нестійкі ідеї, невміння знайти своє місце в житті, в суспільстві, неможливість
самореалізації. Про це писала і відома європейська журналістка-терористка Ульріке Майнгоф (дочка дуже забезпечених батьків). На питання «чому вона стала терористкою», Ульріке відповіла: «Втратила сенс життя». Моя думка така: якщо не допускати «смисловий вакуум» (теж слова Ульріке Майнгоф) серед молоді та серед всього суспільства, відкривати широкий доступ для освіти, самоосвіти, не заважати спілкуванню дітей та зрілих людей з однолітками різних країн, наповнювати серця і думки підлітків повагою до людей різних національних та цивілізацій, то тероризм втратить свою силу, згине під тиском всесвітнього прозріння.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Івченко В.І.Тероризм// Політика і час/№1.2. 2000
2. Долгин Н., Малыев В. Терроризм- угроза обществу // ОсновЬы безопасности жизнедеятельности.-2000 №3
3. Ємельянов В. Об'єкт тероризму: його ознаки.// Право України.-1999 №11
4. Kocырев Д. Чеченский день в Страсбурге// Независимая газета-
2000 №19
5. Поляков К., Хасянов А. Арабский восток и проблемы терроризма// Независимая газета-1999
6. Воробьев И. Нужныe выеренные сценарии антитеррористического противодействия // НВО-1999-№48

Артем Бондаренко