Моє ставлення до Євроатлантичного курсу України. Відносини
Україна – НАТО. Що необхідно зробити для забезпечення високих стандартів в галузі прав людини?

У той день, коли ми зможемо цілком довіряти один одному, на Землі наступить мир.
Л. Рон Ха6бард.

Найбільш вільною державою можна вважати
таку, де люди мають усі людські та
громадянські права, які є тільки у світі
Леся Українка.

Ми живемо у час, коли нарешті завершилася "холодна війна", за якої
НАТО сприймали у моїй країні як ворожу організацію. В Україні після Помаранчевої революції відбуваються демократичні перетворення.  Водночас, починає змінюватися і зовнішня політика держави. Президентом України Віктором Ющенко проголошено чіткий курс на вступ України до Євросоюзу та НАТО. Між НАТО та Україною підписано Хартію щодо спеціального партнерства.
         Проте, ще ніким не визначено, як ставиться народ України до такої перспективи. Не проведено достатньо соціологічних досліджень з цього питання - принаймні таких, про які було б відомо широкому загалу. В результаті, різні політичні сили мають усі можливості спекулювати на цій проблемі, спиратися на дані своїх досліджень, у неупередженості яких ми не можемо бути певні, маніпулювати суспільною думкою. З уст політиків часто можна почути, що народ України - проти вступу країни до Євросоюзу та НАТО. Але як вони можуть так говорити, не маючи на руках результатів незалежних соцопитувань чи референдуму?
                    Хоча, такі політики мають деяку рацію. Тому що багато людей ще й досі знаходяться під впливом радянської антинатовської пропаганди. Отож, неприйняття НАТО має під собою психологічне обґрунтування. В житті мені доводилося зустрічатися з людьми, які вважають, що вступ України до НАТО чи до Євросоюзу, не принесе ніякої користі. Від цих людей, а також зі ЗМІ,  я довідався, що основні аргументи проти вступу є наступними: ліквідація власної армії; посилання наших військових без згоди керівництва країни у "гарячі точки"; розкриття усіх військових, технічних чи комерційних таємниць; розміщенн я військових баз НАТО на нашій території; ліквідація засобів ППО; погіршення відносин з Російською федерацією через необхідність розірвання угоди щодо перебування Чорноморського флоту в Криму та припинення військово-торгового співробітництва.
Ці аргументи звучать досить наївно і навіть смішно для людини, яка хоча б просто почитала матеріали, присвячені принципам діяльності Альянсу. 3 них бачимо, що вступ до НАТО не вимагає ліквідації національної армії чи негайного переходу на сучасне озброєння (це поки що не під силу Україні, але загалом стимулюватиме наш розвиток). Армія виконує завдання НАТО лише за згоди керівництва країни; немає потреби розміщувати тут бази НАТО. Абсолютно не вимагається розкриття ніяких таємниць та ліквідації засобів ППО. Вважаю, що подібний страх людей - це теж рудимент радянського мислення, коли Україна була складовою частиною тоталітарної держави. Деякі люди просто не розуміють, як можна бути з кимсь у  союзі та в той же час залишатися незалежною країною.
Росія зараз активно співпрацює з НАТО і не розглядається, як потенційний супротивник. Отож, не виключено, що НАТО не буде заперечувати проти тимчасового базування Російського флоту на нашій території. А також ніхто не проти продовження наших зв'язків з Росією у сфері озброєння; Україна має повне право на збереження власного оборонно-промислового комплексу.
           Таким чином, вивчивши детально усі аргументи "за" і "проти", я прийшов до висновку, що Україна має вступити до НАТО. У сучасному досить жорстокому і непередбачуваному світі ми повинні мати надійний захист від можливих нападів. Те, що у нас зараз немає ворогів, не означає, що вони ніколи й не з'являться (не дай Бог, як кажуть,  але ... ). І ще один аргумент: НАТО надсилає свої війська туди, де народам потрібна допомога. То що, Україна має стояти осторонь? Україна, яка так постраждала під час Другої світової війни?! Тоді ми на власному досвіді переконалися, чим загрожує людству відсутність системи колективного захисту – адже сьогодні неможливо собі уявити, щоб якийсь маніяк типу Гітлера осмілився напасти на країни Альянсу і захопити майже усю Європу.
             На жаль, наш рух до Європи спричинив погіршення стосунків з Російською федерацією. Враховуючи те, що Росія, на мою думку, й досі не стала країною справжньої демократії, таке погіршення було неминучим. Але краще пройти через цей процес зараз, аніж безкінечно відкладати його "на потім". Це - своєрідні гіркі ліки і для Росії, і для України, які просто необхідно прийняти, щоб вилікуватися. Росії - від своїх традиційних імперських зазіхань, Україні - від комплексу меншовартості і страху, що ми без "матінки-Росії" не проживемо.
Проживемо - так, як живуть інші народи. Тим більше, що Росія для України була гірша за мачуху: згадаймо голодомори, масові виселення українців, русифікацію, знищення української інтелігенції ... Звісно, ми повинні досягати всіх зусиль, щоб жити із Росією в мирі. Тому, вважаю, для нас було б краще, якби вона теж вступила до НА ТО. Це сприяло б їі демократизації, примусило б її нарешті в повній мірі усвідомити, що Україна – рівноправний  партнер, а не її колонія.
             Держави-члени Північноатлантичного альянсу це – це  країни з високорозвиненою демократією та успішною ринковою економікою. Відповідні вимоги Альянс висуває і до держав, які прагнуть вступити в організацію.
Епітет "успішна" поки що до нашої економіки застосувати не можна.
Але ми маємо великий потенціал (природні, людські, інтелектуальні ресурси). Отож маємо шанс порівняно швидко вийти на досить пристойний рівень економічного розвитку. Головне - щоб нова влада захищала інтереси народу, а не кланові. Вочевидь, в першу чергу саме покращення економічного здоров'я країни може призвести до поліпшення ситуації у сфері розвитку демократії та захисту прав людини в Україні. Адже як інакше можна вирішити проблеми безробіття, безпритульності дітей, вимирання населення через погане медичне забезпечення, погане харчування, тощо?
Задекларовані нашою Конституцією права або не реалізуються взагалі, або реалізуються не повною мірою. Маємо недосконале законодавство. Наприклад, дитина у нас являє собою об'єкт права, а не суб'єкт, тому й не може сама себе захистити. Це принципово важливо для тих дітей, котрі живуть в умовах злиднів та насилля. Дитина повинна мати право прийти до будь-якої інстанції і сказати, що їй погано. Тому маємо кодифікувати законодавство про дитину. Інший приклад: Україна ще й досі не має нового Кримінально-процесуального кодексу - про яке ефективне правосуддя тоді може йти мова?
Звісно ж, нам потрібні глибокі реформи багатьох сфер життя - судової системи, освіти, медицини, тощо. Прикро, що ми не провели ці реформи раніше. Але найбільш необхідним є посилення морального виховання нації. Неможливо добитися, наприклад, припинення злочинності одними каральними заходами. Потрібно виховувати людину так, щоб вона ні за яких умов не посягала на права іншої людини. Жила за мудрою християнською заповіддю: "Не побажай іншому того, що бажаєш собі".
Дуже важливу роль у моральному оздоровленні Суспільства несуть ЗМІ. На жаль, вони економічно залежні від своїх господарів 1 часто висвітлюють лише Їхню точку зору на події. Отож, порушуються права людини на свободу слова і право на отримання об'єктивної інформації.
Нагальною потребою є також посилення просвітницької роботи, щоб люди знали, які саме права вони мають і як їх найкраще захищати.
Маємо констатувати, що права людини порушуються в усьому СВІТІ, незважаючи на існування відповідної Декларації ООН, яка ці права захищає. Наприклад, тисячі людей у країнах "третього світу" помирають від голоду. І я не можу зрозуміти, чому розвинуті країни не можуть надавати Їм позики без відсотків? Керуючись Біблійним постулатом про те, що в борг треба давати, „не очікуючи нічого”, бо „гроші від грошей – то є найгірший вид занять”.
 Адже надмірне багатство – це гріх. Чомусь ніхто не засуджує зараз багатіїв, які тратять свої статки на те, без чого людина легко може обійтися. Нормальна людина краще витратить зайві гроші на порятунок від голоду дітей Африки, абощо. В світі процвітає рабство, торгівля людьми. Таким чином, жадібність, бажання політичної чи економічної влади – то є, на мою думку, серйозною причиною порушення прав людини.
Держави часто нехтують правами людини, оскільки бачать у їх виконанні певну політичну  загрозу. Не розуміють, що права людини абсолютні, інтереси держави відносні. Найбільше порушуються права людини у диктаторських країнах. І людство ще має випрацювати єдиний критерій оцінки „тоталітарності” тієї чи іншої країни та права на втручання інших країн у її життя з метою забезпечення права людини. Тобто, потрібно вдосконалювати роботу ООН і НАТО в цьому плані (щоб не було настільки різних підходів, наприклад, в оцінювання воєнної операції США в Іраку).
Папа Іван Павло Другий повчав, що права людини були визначені Богом  ще під час створення Світу, адже Бог створив людину за образом і подобою своїми. Отож, не можна говорити, що ці права дає людині держава – вона лише виконує волю Творця. Цінність особистості створюється самим фактом її існування, оскільки людина – єдина на Землі істота. Створена Господом в ім’я його.
Будемо сподіватися. Що найбільш сильною всесвітньою ідеологією таки стане саме повага до прав людини. Права людини часто називають „загальною, спільною мовою людства”. Я вірю, що Україна, як потужна і прекрасна європейська країна, неодмінно добре оволодіє цією мовою.

Роман Габро