Виховання дітей без покарань. Права дітей

         Для написання твору я обрала тему, що пов'язана з дітьми, бо сама  ще являюся дитиною.
Я вважаю, що виховання дітей – одна з актуальних проблем сьогодення, а тим паче – виховання без покарань. Але, на жаль, покарання дітей часто трапляється  в багатьох родинах. Погрозами, ляпасами, докорами батьки зазвичай боляче ранять почуття дитини. Покарання викликає у дитини страх,  і через це вона може перестати погано поводитись. Але  застосування його викликає у дитини також і почуття образи, бажання помститися, а ці почуття  не сприяють успіху виховання. Такий „спосіб”  виховання може розвити у дитини нерішучість або невпевненість у собі, вчить її, як не „впійматися”, робить її хитрою та потайною. І не завжди покарання спрацьовує.
             І все ж таки, звідки з’явилося насильство в світі? Чому батьки все частіше застосовують його у вихованні своїх дітей? Напевно, батьки просто не знають, що є набагато ефективніші методи. І я б хотіла зробити кілька шпаргалок-порад для виховання своїх дітей батькам, а точніше – окремо кожному з них. Адже запобігати помилок, яких батьки найчастіше припускаються при вихованні дітей, значно легше, ніж потім їх виправляти. Свої поради я буду надавати на конкретних прикладах, щоб було зрозуміліше.
Підказки для татусів
Ситуація № 1
Наприклад, якщо татусь живе своїм життям та йому взагалі нічого і ніколи обговорювати з дітьми.
Що ж робити?
Щоденна участь у повсякденних справах збільшить можливість нормальних ділових розмов.
Ситуація №2
Якщо батько  кричить  на дитину та й матуся теж прикрикує, але її спалахів, як правило, ніхто не боїться. Гнів батька сприймається, як щось страшне, бо чоловіки рідко розлючуються  через дрібниці, і якщо вже татко „вибухнув”, то це лякає дитину. До того ж дитя найчастіше знає про можливість розлучення, і батьківський крик прирівнюється до погрози його виходу з родини.
Що ж робити?
Часто батько ховається через свої проблеми на роботі, але, оскільки не ділиться з дітьми своїми хвилюваннями, малюків це дезорієнтує. Якщо батько після "вибуху" пояснить, що саме його розладнало (не промовчить або не увійде в себе), вибачиться, якщо був не правий, - його крик вже не так буде лякати дитину.
Ситуація № 3
Якщо батько не ставить конкретних питань, задовольняючись лише: ,,Як справи?" та відповіддю: "Нормально".
Що ж робити?
Формулювати питання якомога чітко: „Як пройшла контрольна з математики” або "Чи був вдалим виступ на шкільному концерті?"
Ситуація № 4 
Татусь ніколи не буває лагідним, в той час як в моменти найбільших дитячих розчарувань важливо розуміння, а не нотації.
Що ж робити?
Жорстоку фразу " Ти отримав заслужено" треба замінити іноді на добре "Ти все одно мій любимий, щоб не сталось". Можна розповісти про свої дитячі неприємності, сказати просто так: ,,Я тебе люблю". Навіть якщо не почуєте у відповідь слів подяки, будьте впевнені: діти збережуть татусеву лагідність у своєму серці.
Ситуація № 5
Татко постійно вчить. Не дивно, що згодом лекції та нотації з будь-якого приводу дитина· пропустить повз вух та розцінить як батьківську зарозумілість.
Що ж робити?
Застосовувати інші методи спілкування.
Підказки для матусі
Ситуація № 1
Матуся набридливо випитує все до дрібниць. Але, як тільки дитина відчує, що це допит, вона одразу замкнеться в собі.
Що ж робити?
Треба спробувати відкласти всі допити, хоча б на півгодини. Дитина сама одразу
захоче вам все розповісти.
Ситуація №2
Матуся вважає, що вона психолог з кіно: дуже заклопотана тим, щоб не пригнітити дитину, не зруйнувати її особистість. Вона починає говорити "спеціальним" тоном:
"Ти, мабуть, була в цей момент жахливо вражена, коли той хлопець не звернув на тебе увагу?" Але якщо дитина дійсно засмучена, то подібні "сеанси" її тільки ще більше розгнівають.
Що ж робити?
Виявити гнучкість і не зловживати раз та назавжди обраним тоном.
Ситуація № 3
Матуся знає все заздалегідь. І реагує на все, що відбувається з дитиною, у відповідності з цими знаннями. Але справа в тому, що з дітьми ніколи ні в чому не можна бути впевненою : "Коли я була в твоєму віці, я страшенно хвилювалась через свою незграбність!" А донька хвилюється через відсутність грошей на похід з подружкою в кафе і замикається в собі замість того, щоб пояснити ситуацію.
Що ж робити?
Треба не додумувати ситуацію, а запитати прямо.
Ситуація № 4
Матуся надто довго домовляється з дитиною. Іноді жінки здатні цілими днями вести переговори, не замислюючись, що їх час необхідно обмежувати.
Що ж робити?
Іноді краще прийняти рішення негайно, а потім витримати його наслідки, ніж довести всіх до Істерики, а потім поступитись.
Ситуація № 5
Матусі змушують синів до відвертості, забуваючи про те, що багато хлопчиків шкільного віку відчувають себе приниженими, якщо їх змушують проявляти почуття.
Що ж робити?
Не примушувати дитину відкривати душу, тим паче в присутності ще когось. Я вважаю, що і батькові, і матері важливо знати, що в деяких випадках поведінка дитини говорить про реальні неприємності, які з нею трапляються. Я також думаю, що треба серйозно ставитись до деяких змін у поведінці доньки або сина. Наприклад, якщо дитина заговорила про те, що вона піде з дому або говорить щось схоже на : "Ви не будете хвилюватись, якщо мене не буде"; її небажання ходити до школи, зниження успішності; спілкування дитини з новою компанією; погіршення сну, апетиту. 

На мою думку, ці "сигнали" ні в якому разі не можна залишати без уваги бо вони свідчать про те, що дитина потрапила в складну ситуацію, вибратись з якої в найкоротший строк і з найменшими втратами можливо лише за допомогою обох батьків. Так що, батьки, вчіться знаходити з дітьми спільну мову, намагаючись не створювати стіну мовчання, – бо я  вважаю, що тільки тоді діти будуть відчувати себе щасливими. Адже кожна дитина заслуговує на щастя і має на це свої права, які підтверджені в Конвенції про права дитини, ухваленій Генеральною Асамблеєю ООН 1989 року, яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року. Цей документ створено для того, щоб захистити дитину, створити найкращі умови для  розвитку та реалізації прав дитини, гарантувати світове співтовариство із забезпеченням розвитку освіти, вільного вибору професії. Конвенція про права дитини вводить в обіг гуманістичні світоглядні поняття: особисті, громадянські, політичні, соціальні й культурні права дітей, а також право на виживання і розвиток, на фізичне і психічне становлення, на соціальну реінтеграцію жертв зловживання та експлуатації, право на збурення індивідуальності, право на захист здоров'я та медично-санітарне обслуговування, право на захист від сексуальних домагань; на проживання з батьками та підтримку контакту з батьками в разі їх розлучення; на свободу думки, совісті, віросповідання; на захист від жорстоких, нелюдських або принадливих для гідності людини видів поводження чи покарання; на особисте життя, на недоторканість житла, таємницю кореспонденції. Кодифікація цих прав – важливий крок до прогресивного розвитку міжнародного права загалом.
               Також права дітей чітко містить документ Декларація прав дитини, який був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року. Цей документ став важливим кроком міжнародного співтовариства у визнанні глобальної проблеми прав дитини, він містить 10 принципів, які визначають:
 - права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без
відмінностей чи дискримінацій за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного й соціального походження, майнового стану, народження та іншими;
- законом дитині мають бути забезпечені соціальним захистом можливості та   сприятливі умови для фізичного, розумового, морального, духовного, соціального розвитку в умовах свободи і поваги до її гідності здоровим і нормальним шляхом;
- право дитини на ім'я і громадянство від народження;
- право на користування благами соціального забезпечення;
- право на освіту та піклування про неповноцінних у фізичному або соціальному
відношенні дітей;
- право на повний і гармонійний розвиток особи в умовах любові й розуміння, відповідальності батьків та особливого піклування про дітей органів влади;
- право на здобуття освіти, на першочерговість захисту і допомоги.
Особливий захист дитини передбачався в багатьох міжнародних актах ХХ століття:
- у Женевській декларації прав дитини (1924);
- в Декларації прав дитини, прийнятій ГА ООН 20 листопада 1959 р;
- у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (зокрема в ст. 23 і 24)
від 23.03 1976 р;
- у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права ( зокрема в ст.
10/3 ) від 16.12 1966 р;
- в статусах спеціалізованих установ на міжнародних організаціях, які опікуються
питаннями благополуччям дітей;
- в Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950;
- в Рамковій конвенції про захист національних меншин від 1 лютого 1996 р (ст. 12,13, 14) та інших ...

                 Я вважаю, що кожна дитина обов'язково повинна знати свої права, та і не тільки дитина, а й її батьки. Бо дитина поважатиме права інших людей, коли будуть поважати і її права.
  Складною про лемою сучасного людства і є права дітей, оскільки, на жаль, життя, здоров я, навчання, щастя дітей всього світу поки що недостатньо захищені. Про це багато пишуть і говорять, дехто намагається допомагати. Але кількість нещасних дітей у світі живе за рахунок важкої праці, жебракування, пограбувань.  30 млн. дітей не мають можливості відвідувати школу. Кожен рік від хвороби помирає 5 млн. дітей. Поширюється торгівля дітьми, використання дітей, від яких відмовились батьки, для пересаджування органів.
Зараз в Україні три чверті дітей – це діти з хронічними захворюваннями. У нас з'явився новий тип дитини – "діти вулиці". Пояснюючи своє перебування на вулиці, діти, як правило, називають сімейні пригнічення та небажання відвідувати школу. 54 відсотки таких дітей – діти з " проблемних " сімей, близько третини виховувались в неповних сім'ях. Лише невеличка кількість з них – це сироти. Основний загал таких дітей закінчив З-4 класи, тобто початкову школу. Серед них найбільший відсоток неповнолітніх злочинців, наркоманів, торгівців наркотиками, повій.
Тому я дуже прошу і закликаю вас, шановні батьки! Почніть з себе! Адже через поведінку дитини можна визначити, до якого типу відносяться його батьки. Як казав Василь Сухомлинський: "Дитина – дзеркало морального життя батьків." Тому виховуйте своїх дітей без покарань, без зла, без насильства, без принижувань, щоб вони не кидали своїх домівок. Як кажуть англійці, " Мій дім - це моя фортеця " . Саме вдома, в родині людина, а насамперед дитина, має надію знайти любов, ласку, дружні взаємини, доброзичливість, взаєморозуміння та розраду від життєвих негараздів, поважайте та захищайте права дитини, бо вона також частина суспільства. Ваші діти схожі на ніжні квіти у величезному саду. Пам'ятайте, що їм потрібні вранішній вітерець і весняне сонце, а не виснажлива спека й шалена буря. Не можна ображати й ненавидіти своїх дітей, кривдити їх не можна використовувати силу, принижувати в присутності друзів, перебільшувати їхні помилки. Шановні батьки, будь ласка, поводьтеся з своїми дітьми з найбільшою добротою та любов'ю, і тоді їхня повага до вас ітиме з глибини серця, й вони виконають свій обов'язок, призначений Богом.
          Якщо ви спитаєте, звідки я це все знаю, то я вам відповім: "Я теж сама ще дитина!"

Євгенія Давиденко