Тероризм у світовому масштабі і проблеми дотримання прав людини: як боротися з тероризмом та як зменшити його рівень?

Кожна епоха несе в собі свої закони та протиріччя. Якщо ці протиріччя дуже загострюються, виникають спочатку великі конфлікти, які можуть перерости у великі війни. Та чи потрібно це людству, яке й так вже підірвало свої сили повсякчасними чварами та конфліктами? Я гадаю, що зовсім не потрібно, адже це може призвести до знищення людства взагалі, а також до загибелі нашої планети Земля.
Після подій вересня 2001 року у США, жовтня 2002-го та вересня 2004 року в Москві навряд чи варто наводити аргументи на користь того, що в сучасному світі тероризм є чи не найбільшим злом, боротьба з яким є першочерговим завданням для всієї світової спільноти. За визначенням Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, «тероризм – це глобальна загроза з глобальними наслідками, за своїм характером він є викликом засадним принципам права, порядку, прав людини і мирного врегулювання спорів, які лежать в основі утворення ООН. Тому боротьба з тероризмом відповідає інтересам не лише держав і міжурядових установ, а й громадянського населення на місцевому, національному і глобальному рівнях».
Логіка розвитку світової цивілізації свідчить, що найпершою умовою боротьби з тероризмом є дотримання прав людини, зафіксованих у Загальній Декларації прав людини. А обов'язком цивілізованого світу в разі їх порушення є захист свободи й створення умов для виживання людини. Однак після 11 вересня 2001 року до прав людини з'явився інший підхід. Великою спокусою для країн, що зіткнулися на власному досвіді  з терором, стає масована атака на тероризм, яка може відсунути на задній план правові гарантії, що постають у демократичній державі над усе. Багато країн світу ухвалили законодавство щодо боротьби з тероризмом, а це, своєю чергою, значно обмежило основні права людини. Суспільство погодилося з тим, що заради власної безпеки треба поступитися певними свободами. Зараз ця ідея набула розголосу: дискусії точаться навколо таких прав, як недоторканність приватного життя, житла та таємниця листування. Наприклад, у Німеччині та в багатьох інших країнах світу став популярним заклик: «Обміняй свободу на безпеку!». Навіть уряд поміркованих ісламістів Туреччини підписав угоду з Ізраїлем про спільну боротьбу з терором, що свідчить про усвідомлення цієї загрози.
Десять років тому на Віденській конференції права людини були атаковані так званими «азійськими цінностями», які надають перевагу інтересам суспільства та громадському порядку перед індивідуальними правами. Уряди доводили, що економічний та соціальний розвиток мають передувати отриманню політичних прав. Зараз ці аргументи розвіяні, але уряди атакують права людини на іншому старому фронті, використовуючи риторику боротьби з тероризмом, аби виправдати порушення або знищити своїх політичних опоненті. Міжнародна система захисту прав людини, створена самими урядами, перебуває під безпрецедентним навантаженням. Комісія ООН з прав людини – найбільший світовий форум з прав людини – постійно  піддається нападкам з боку урядів. Механізм моніторингу прав людини міжнародними експертами перевантажений і зазнає постійного політичного тиску. Коли у 1970-х роках Італію та Німеччину накрила хвиля терору, влада цих країн не вимагала додаткових повноважень та обмежень громадянських прав, вона діяла суворо в межах закону. І терор вдалося побороти без втрат для суспільства. Тому поширюється думка, що війну з терором, яка потребує швидких успіхів, слід відокремити від тривалого процесу реформ. Права людини не захистити, якщо боротьбу з тероризмом вести із порушеннями норм права. У цьому контексті слід акцентувати увагу на словах зі звернення Генерального секретаря ООН Кофі Аннана до Ради Безпеки ООН від 18 січня 2002 року: «Нам потрібні пильність у запобіганні терористичним актам та твердість в їх засудженні і покаранні, однак при цьому жодним чином ми не маємо поступатися іншими ключовими пріоритетами, такими як права людини».
На цьому наполягає і Генеральний Секретар Комітету міністрів Ради Європи Вальтер Швімер, який стверджує, що держава має використати весь наявний арсенал правових засобів, які є в її розпорядженні, аби запобігти терористичній діяльності, але вона не може вдаватися до заходів, що підривають її власні фундаментальні цінності, які вона покликана захищати. Якщо держава діятиме в такий спосіб, вона ризикує потрапити в ту саму пастку, яку тероризм розставляє для демократії та правової держави. Повагу до прав людини в жодному разі не можна розглядати як перешкоду на шляху ефективної боротьби з тероризмом. Поєднання імперативів захисту суспільства та захисту прав і основних свобод цілком можливе.
Тому в рамках Ради Європи від 11 липня 2002 року Комітет міністрів Ради Європи ухвалив Керівні принципи в галузі прав людини та боротьби з тероризмом, спрямовані саме на надання державам допомоги у відшуканні такого балансу. Вони є практичним керівництвом для проведення політики, ухвалення законодавства здійснення анти терористичних заходів, які відповідали б одночасно вимогам ефективності й пошани до прав людини. Так було запроваджено перший міжнародний юридичний акт з прав людини і боротьби з тероризмом. Серед основних вимог в акті йдеться про заборону свавілля, вимогу законності анти терористичних заходів, абсолютної заборони тортур, право осіб, яких затримано за підозрою у вчиненні терористичного акту, на оскарження цього в суді, заборону смертної кари за тероризм, повагу до імперативних норм міжнародного та міжнародного гуманітарного права. Документ встановлює низку принципів щодо проведення антитерористичної діяльності: засоби втручання в особисте життя мають бути передбачені законом і контролюватися судом; збирання й опрацювання персональних даних органами в межах боротьби з тероризмом обов'язково має контролювати незалежний уповноважений орган. Видача особи в країну, де до неї можуть застосувати смертну кару, не дозволяється. Окремо застережуються можливі випадки відступу держави від зазначених зобов'язань в умовах ведення війни або суспільної небезпеки, що загрожує життю нації. Хоча положення цього документа мають лише рекомендаційний характер, застосування зазначених у ньому основних принципів у національному законодавстві має сприяти балансу анти терористичної діяльності й поваги до прав людини.
Наше українське законодавство кваліфікує тероризм як злочин проти людства та загрозу міжнародному миру. Відповідно до Закону «Про боротьбу з тероризмом» тероризм – це суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади, або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей, або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей. За вчинення терористичного акту Кримінальний кодекс України передбачає суворі санкції, у тому числі й найсуворіше покарання, яке передбачене в Україні, – довічне позбавлення волі, що свідчить про віднесення тероризму до найнебезпечніших злочинів. Україна ратифікувала такі засадничі документи ООН, як Декларація про заходи з ліквідації міжнародного тероризму від 1994 року із доповненнями від 1996 року тощо, а також регіональні угоди, зокрема Угоду про співробітництво у боротьбі з тероризмом між державами – членами СНД від 1999 року тощо. Верховна Рада України 20 березня 2003 року ухвалила базовий нормативно-правовий акт у сфері боротьби з тероризмом – Закон «Про боротьбу з тероризмом». Він визначає перелік протиправних видів діяльності, які сприяють тероризмові. Це фінансування та надання інших форм економічної, інформаційної, організаційної та будь-якої допомоги терористам, використання з цією метою території України тощо. Відповідно до цього Закону умовами проведення анти терористичної операції, закріпленими в законопроекті, є реальна загроза життю й безпеці громадян, інтересам суспільства або держави в разі, якщо усунути цю загрозу іншими способами неможливо.
На мій погляд, загроза для прав людини цих неадекватних і здатних призвести до зловживань і свавілля засобів боротьби з тероризмом суттєво підсилюється надмірно широкими й неточними визначеннями тероризму, терористичної мети, злочинів терористичної спрямованості, міжнародного тероризму тощо Відсутність у законодавстві чітко визначеної терористичної мети спричинює й невизначеність злочинів терористичного спрямування. Законодавство України також не встановлює достатніх гарантій від порушення прав людини під час проведення анти терористичних операцій. Особливо це стосується отримання права на недоторканість житла та іншого володіння, права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.
На жаль, недостатньо уваги приділено встановленню надійних гарантій дотримання прав людини під час проведення антитерористичних операцій у розробці проектів нових нормативно-правових актів, особливо у сфері інформаційно-комп'ютерних технологій, які можуть у разі прийняття суттєво змінити правила «гри» в інформаційній сфері та вплинути на обсяг прав і свобод людини, зокрема на свободу слова та таємницю листування, телефонних розмов, особистого та сімейного життя. Тому приведення законів України у відповідність до європейських і міжнародних норм, так і розумні заходи світової спільноти, спрямовані на приборкання тероризму, який з початком третього тисячоліття переріс з локального явища на загальнолюдську загрозу, хочеться все ж наголосити: закони демократичної держави мають слугувати людині, захищати її права та свободи, а засоби боротьби з міжнародним тероризмом мають бути адекватні загрозі, яка виникає. Не можна допустити, щоб будь-які причини послужили знищенню найвищої гідності людини – її свободи. Історія свідчить про хибність ідеології, де ціль виправдовує засоби.
Зараз, здається, ми повертаємось до тих законів, що проголошено у Біблії. Але це роблять не усі люди. Більшість, як і раніше, намагається утвердитися за допомогою насильства, бійок, війн. Вони прагнуть стати вищими за усіх, отримувати більше від усіх, бути кращими за усіх. Звідси і йдуть різноманітні війни, які є лише спробами впливових людей поділити світ між собою. Мені здається, коли люди зрозуміють, що ділити його зовсім не потрібно, що кожен народ має жити так, як йому подобається. Щезнуть війни, які майже кожного року виникають під якимись зовсім незрозумілими привидами, зменшиться насильство. Світ стане кращим.
Неможливо жити постійно у світі тероризму, де кожен намагається піднятися за рахунок інших людей, вдаючись до найрізноманітніших чорних справ. Це губить душі людей, робить їх байдужими один до одного, навіть жорстокими. А як хочеться бачити скрізь усміхнені обличчя, радіти сонячному дню, дивитися по телевізору пригоди веселих та кумедних героїв, проглядати старі кінофільми, в яких ніхто і не чув про тероризм! Хочеться жити серед добрих душею людей, жити в злагоді та любові. Відчувати себе потрібним, робити важливі справи, від яких стає легко на душі. Мати чисте серце, в якому немає місця заздрощам, любити і бути любимими. Мені здається, що про це мріють усі люди, але чомусь, намагаючись щось наздогнати, якусь примарну Пташку Щастя, забувають про це і живуть за вовчими законами.
Проте, я гадаю, світ з часом перетвориться на кращий, бо люди зрозуміють, що тероризм та насильство ні до чого доброго не приведуть. Тероризм – це зло, що калічить наші душі. Отже, щоб стати кращими, потрібно змінити навколишній світ, починаючи з себе, зі своїх друзів та знайомих. Якщо кожен з нас зміниться, то, на мою думку, зміниться й наше життя, а значить, щезнуть тероризм та жорстокі війни.

Ольга Харченко