Міжнародний пакт про громадянські і політичні права

Стаття 4

     1. Під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває  під  загрозою  і  про  наявність  якого  офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати  заходів на відступ від своїх зобов'язань за цим  Пактом  тільки   в  такій мірі, в якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними  з їх іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за  собою  дискримінації  виключно  на  основі раси,   кольору   шкіри,   статі,  мови,  релігії  чи  соціального походження.

     2. Це положення не може бути підставою для якихось  відступів від статей 6, 7, 8 (пункти 1 і 2), 11, 15, 16 і 18.

     3. Будь-яка  держава,  що  бере  участь  у  цьому   Пакті   і використовує  право  відступу,  повинна  негайно  інформувати інші держави,  що  беруть  участь  у  цьому  Пакті,  за  посередництвом Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй про положення, від яких вона відступила,  і про причини,  що спонукали до  такого рішення.  Має  бути  також  зроблено  повідомлення  через  того  ж посередника про дату, коли вона припиняє такий відступ.

Стаття 5

     1. Ніщо в  цьому  Пакті  не  може  тлумачитись  як  таке,  що означає,  що  якась держава,  якась група чи якась особа має право займатися будь-якою діяльністю або чинити будь-які дії, спрямовані на  знищення  яких-небудь прав чи свобод,  визнаних у цьому Пакті, або на обмеження їх у більшій мірі,  ніж  передбачається  в  цьому Пакті.

     2. Ніяке обмеження  чи  приниження  будь-яких  основних  прав людини, визнаних або існуючих в якій-небудь державі-учасниці цього Пакту  на  підставі  закону,  конвенцій,  правил  чи  звичаїв,  не допускається під тим приводом, що в цьому Пакті не визнаються такі права або що в ньому вони визнаються в меншому обсязі.

Частина III 

Стаття 6

     1. Право на життя є невід'ємне право кожної людини.  Це право охороняється  законом.  Ніхто  не  може бути свавільно позбавлений життя.

     2. В країнах,  які не скасували смертної кари, смертні вироки можуть виноситися тільки за найтяжчі злочини відповідно до закону, який діяв під час вчинення злочину і який не суперечить постановам цього Пакту і  Конвенції  про  запобігання  злочинові  геноциду  і покарання  за  нього.  Це  покарання може бути здійснене тільки на виконання остаточного вироку, винесеного компетентним судом.

     3. Коли  позбавлення  життя  становить злочин геноциду,  слід мати на увазі,  що ніщо в цій  статті  не  дає  державам-учасницям цього  Пакту  права  яким  би  то  не  було  шляхом відступати від будь-яких зобов'язань,  прийнятих згідно з  постановами  Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього.

     4. Кожен,  кого засуджено до смертної кари, має право просити про помилування чи про пом'якшення вироку.  Амністія,  помилування або заміна смертного вироку можуть бути даровані в усіх випадках.

     5. Смертний вирок не виноситься за злочини,  вчинені особами, молодшими за вісімнадцять років,  і не виконується  щодо  вагітних жінок.

     6. Ніщо в цій статті не може бути підставою для  відстрочення або недопущення     скасування     смертної     кари     будь-якою державою-учасницею цього Пакту. 

Стаття 7

     Нікого не  може  бути  піддано   катуванню   чи   жорстокому, нелюдському  або  принижуючому  гідність  поводженню чи покаранню. Зокрема,  жодну особу не може бути без її  вільної  згоди  піддано медичним чи науковим дослідам.

Стаття 8

ПереглядПричіплений файлРозмір
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права.doc114.5 КБ

Закрити