Твори фіналістів Восьмого міжнародного конкурсу

Пропонуємо вашій увазі частину творів фіналістів Восьмого міжнародного конкурсу творів – есе «Права людини – моя власна думка».


 


 


Права людини в Україні


 


Концепція прав людини  включає в себе дві складові цієї ідеї, дві групи прав. Перша полягає у тому, що невід’ємні й невідчужувані права належать людині тому, що вона людина. Це моральні, або природні права, які випливають з самої людської природи кожного індивіда, і призначення їхні у тому, щоб підтримувати в людині почуття власної гідності. Друга включає юридичні права, що встановлюються відповідно до нормотворчих процесів, які відбуваються як на національному, так і на міжнародному рівні. Основою подібних прав є згода тих, на кого вони поширюються, тобто згода суб’єктів, у той час, як основу першої групи прав складає природний порядок.


Права людини – це невідчужувані свободи та права особи, які індивід отримує в силу свого народження, основне поняття природного і взагалі будь-якого права в цілому. Права людини охоплюють громадянські права і політичні свободи, економічні, соціальні та культурні права, також права спільнот, тобто дітей, жінок, національних меншин, народів тощо. До певної міри. Можна говорити і про права людства. При поширенні прав людини на спільноти вони не відчужуються від індивіда, вихідним залишається визнання самоцінності всіх індивідів, що складають ту чи іншу спільноту.


Кожна суверенна держава найбільше цінує і дбає про своїх громадян, які роблять усе для того, аби держава процвітала й розвивалася. Україну населяє майже 46 млн. населення. Та чи можемо ми сказати, що кожен із тих 46-ти захищений законом? Чи можемо ми стверджувати, що держава дбає про своїх громадян, надаючи всім одинакові права та обов’язки? Чи немає у нас розбіжностей між реальним життям і законами?


Коли ми уважно вчитаємось у розділ ІІ Конституції України «Права та обов’язки людини і громадянина», то побачимо велику розбіжність між написаними там і реальним станом справ у житті. Якщо політичні права громадян України більш-менш захищені й державою дотримуються, то в царині особистих, економічних прав ми маємо деякі проблеми. Так, у статті 24 записано: «Громадяни є рівними перед законом». Та чи насправді це так? Де ця рівність, про яку йдеться у цій статті? Чому влада закриває очі на ті порушення, які дозволені можновладцям? Завдяки засобам масової інформації ми маємо можливість дізнатися, як, так звані «мажори», – депутати, чиновники різних рангів дуже часто порушують закони, правила дорожнього руху і навіть убивають людей. Наприклад: депутат О. Омельченко збив на смерть на пішохідному переході людину. І що?! Справедливість закону восторжествувала?


У статті 41-47 записано: «Право володіти своєю власністю». Але ми на кожному кроці чуємо про рейдерські захоплення, незаконне відчуження приватної власності, убивства одиноких пенсіонерів з метою захоплення їхніх квартир. І що ж, суди захищають права громадян? Питання спірне. Більше того, Верховна Рада прийняла закон, згідно з яким дозволяється відчужувати приватну власність громадян в інтересах держави. Думаю, під цей закон можна підвести будь-яке незаконне захоплення власності.


У статті 43 записано: «Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення». Та ми знаємо, що тут завжди є порушення. Звільняють «неугодних» робітників, учителів, лікарів і т.д. Люди роками ходять по судах, ті інколи їх поновлюють, але справа далі не рухається. Останній приклад – звільнення 15-ти робітників однієї установи на Сході України тільки за те, що вони розмовляли українською мовою!


У статті 46 читаємо: «Пенсії є основним джерелом існування, мають забезпечувати достатній рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму встановленого законом». Насправді мільйони пенсіонерів ледь зводять кінці з кінцями, виживаючи на мізерну пенсію, якій далеко до прожиткового рівня, та й нарахування пенсій, я вважаю, є несправедливим. Моя бабуся, яка 32 роки віддала роботі на педагогічній ниві, сьогодні отримує таку ж пенсію, як і ті пенсіонери, які не працювали жодного дня! То де ж тут справедливість? Та й на цей мізер, який спромоглася держава пенсіонерам, вижити годі. Харчуються будь-як, мерзнуть в холодних квартирах, без світла, бо нічим платити за комунальні послуги, не можуть купити такі необхідні для них ліки. От вам поділ на так званих «білих» і «чорних» пенсіонерів. Прості люди, які чесно і віддано пропрацювали на благо країни, отримують мізерну пенсію (50% від заробітку), а так звана «еліта», просидівши 5-10 років у Верховній Раді чи деінде, добряче нашкодивши державі або ж відверто зневажаючи українську державність, її історію, мову, заробляють пенсію 10-100 тис. гривень. Для їхнього пенсійного забезпечення існує понад 20 законів і нормативних актів.


А так звана «недоторканність», що дозволяє відверто порушувати чиновниками, депутатами, суддями закони, норми Конституції, права і свободи громадян? Скільки злочинців переховується від правосуддя, скільки понівечено людських доль, скільки пролито материнських сліз!

Закрити