Твори фіналістів Восьмого міжнародного конкурсу


Прикро, що судді, які повинні знаходити у законі його дух, в нашій правовій системі розуміються виключно як ті, хто має застосовувати право і не більше. Єдиний приклад дискреційних повноважень суддів ми знаходимо у Законі України «Про судоустрій», де говориться про вирішення справи на основі внутрішнього переконання. Такий стан речей призводить до панування юридичного позитивізму – царини «букви» закону, а як наслідок – деградація фахівців і правової системи загалом. Наша правова система переживає зміни, ми запровадили преторіанську систему права у Конституції, проте, ще не в практиці. Україна звертається за джерелом права до практики Європейського суду з прав людини, але правовим надбанням вітчизняних суддів не прагне надавати офіційного обов’язкового статусу.


Право полягає у поєднанні його «духу» і «букви», одна сторона без іншої не може повноцінно задовольнити потреби суспільства. «Букву» дає законодавець, а «дух» виявляє суддя.


 


Гукова Тетяна, с. Махновщина, Харківська область


 


Чи є механізми захисту прав у моїй країні ефективними?


 


Ми живемо у демократичному суспільстві, де на рівних співпрацюють мораль і закон, де високі духовні цінності стоять вище за корупцію, панують мир і благополуччя як у країні, так і в кожній родині. Всі люди мають рівні права і свободи, усі шари суспільства забезпечені однаковим соціальним захистом, і навіть найвищі його ланки користуються тими ж пільгами (і лише ними), що й прості селяни, робітники заводів та вчителі.


Таку нісенітницю я побачила у своєму рожевому сні напередодні Нового року, коли, зморена вбиранням ялинки старими радянськими іграшками, задрімала на ліжку епохи перебудови. Прокинувшись вранці з дивовижно пречудовим настроєм, я кинулася обдзвонювати усіх друзів і родичів із пропозицією відсвяткувати Новий рік у мене. Я загорілася невимовно гарною ідеєю.


І ось настав останній день старого року. Я, вбрана у костюм Доброї Феї з мультику, зустрічаю гостей на порозі бабусиної «хрущовки». Ось прийшли мої дядько і тітка. Він – обласний прокурор, а вона – адвокат. Така собі корупційна сімейка. Заходить із квітами мій чемний братик, який працює народним депутатом. Ось і він, зіниця ока мого, - хрещений-даїшник. Ніколи його не любила.


Чекати інших гостей ми вирішили вже за столом, а, якщо чесно, так вирішив мій брат Грицько. Він любить приймати важливі для всіх рішення, не узгоджуючи їх із народом. Звісно, ніхто йому нічого не сказав, адже сім’я сім’єю, а недоторканість важливіша.


Все сімейство сіло за стіл і розпочалися розмови. Хрещений Веніамін (а в народі просто – Вєнік) знову жаліється на низьку зарплату і невихованих водіїв.


- Ой, нє нада прібєднятись, дєд Вєнік! Ви же с ніх дєрьотє  сєбє в кишеню! – Кладучи до рота третій шматок оселедця, проявила свій інтелект тітка Сара.


- А зате я чесною працею заробляю, не те що… - Махнув рукою дід Веніамін.


- Што ти імєєш у віду? – Тітка Сара почала було підніматися зі столу, щоб бути ближче до ворога, але тут їй на очі втрапило олів’є. Обличчя її ураз посвітлішало, коли вона простягла свої руки до миски.


Отак завжди. Хоч з хати тікай.


Опущу подробиці подальших сварок, скажу лише, що коли Гриць вимкнув «Голубой огонек», аргументуючи це зневагою до політиків, коли Веніамін випив пляшку мартіні і заспівав «Мурку», коли тітка Сара придавила виделкою останній бутерброд, який вже взяла я, а мій пес Богдан вкусив дядька Якова за сідницю, бо той сів на його миску, от тоді і пролунав дзвінок у двері.


- Ну, нарешті! – Не втримавшись, закричала я. – Це прийшли мої друзі!!!


- Любонько, сонце моє, із наступаючим тебе! – Протягуючи мені пакет із провізією, з усмішкою привітав мене мій друг Юрко. Він працює комбайнером на хлібному полі.


- Дорога Люба! – Офіційно розпочала Оля – вона вчитель. Вітаємо тебе із наступаючими святами. Нехай цей Новий рік принесе тобі безліч приємних миттєвостей і ти нарешті зустрінеш своє кохання.


- Ой, дякую, дякую, мої любі! Я так вас чекала! Ну, проходьте, - раділа я, запрошуючи гостей до зали.


Годі й розповідати, що було, коли в кімнату ввійшли мої друзі. Краще й не уявляти, якого розміру кавуни замість очей вилізли під лобом тітки Сари, за яке місце вкусив дядько Яків пса Богдана, коли побачив розміри Юркового пакета з їжею, краще не чути, яку пісню завів Веніамін, коли Оля щиро привітала усіх зі святом і поцілувала кожного у щоку, і вже зовсім не треба й здогадуватися, на що перетворилася депутатська чемність Гриця, коли він побачив, що крім нього хтось також їсть ковбасу і п'є кон'як!


Цікаво, до чого я все це веду? Скажіть, ви замислювались колись над тим, що є справедливим, а що потребує змін? Чи спадало вам на думку, що все у світі завчасно сплановано: проблеми на виборчих дільницях, підняття цін на алкоголь у зв'язку з Новим роком або кризою, проголошення переможця "Фабрики зірок"?.. Як простий громадянин може захистити себе від цього, як уберегтися від навіювання, злоякісної реклами та суцільної брехні? Як, маючи власну думку з приводу ситуації в країні, не стати жертвою чергового "маніяка"?


Я хочу знати, чи справді в моїй області перекинулася цистерна з аміаком або комусь потрібно потримати людей у паніці, рекомендуючи деякий час не виходити з квартири? Я маю право дізнатися, чому депутати звуться народними, якщо до вибору їх народ не мав жодного відношення? Врешті-решт, годі знущатися з пенсіонерів! Вони ж насправді вірять тому, що "в країні закінчився цукор" і тому стає у вісім разів дорожчий!


Я хочу, щоб справді винні не мали змоги оплатити собі волю. Я хочу, щоб корупція процвітала хіба що у тварин. Ми ж-бо люди.

Закрити