Твори фіналістів Восьмого міжнародного конкурсу


Я хочу (і це те єдине, на що я маю надію), щоб нам просто не брехали. Ні, звісно, брехати будуть завжди, але ж, будьте ви людьми, не приховуйте цього. Я мрію, аби кожен з нас навчився бачити серед моря солодкої брехні краплю гіркої правди. Я вірю, що вже зараз є люди, які знають, як тяжко і без вихідних працюють... іміджмейкери, будуючи образ кожного з політиків, зірок, акторів... Я впевнена: у нас є кому вірити. Вірити самому собі, своїм близьким та рідним. Треба лише знати, у що вірити...


Так, я з усією відповідальністю заявляю: влада нашої країни не піклується про гідний захист прав своїх громадян. На жаль, можу констатувати, що правовий захист чудово існує хіба що на словах. Та що я можу запропонувати натомість? По-перше, закликаю всю небайдужу молодь: якщо всі ми будемо думати "А що я можу зробити?" або "Нічого не зміниться, потрібні гроші та зв'язки", то проблема дійсно не зрушить з місця. Ніколи не нехтуйте візитом до міліції, якщо вас несправедливо образили. Стереотип про "ментів-козлів", що склався вже давно, діє хіба що на лінивих. Не лінуйтеся звертатися до судів - повірте, що якщо ви праві, це необхідно і реально довести. По-друге, пам'ятайте: необхідно знати і користуватися своїми правами. Безліч проблем із законом виникають внаслідок небажання людей перевірити правильність висунутого їм "опонентами" обвинувачення чи, навпаки, невпевненість у своїй правоті, і тому люди не звертаються за допомогою до професіоналів. І, нарешті, по-третє, будьте обачніше, обирайте надійних партнерів по роботі, вірних друзів і помічників, ніколи не давайте завдань тому, в кому не впевнені, а свої завдання робіть так, щоб вас ні в чому не можна було звинуватити.


А урядові хочу дати таку пораду: краще депутат без права на особисту недоторканість, аніж безлад у країні та безправні громадяни. У рівності немає правих і винуватих, є один закон для всіх. У такій країні я хочужити!


 


Глива Яна, м. Кіровоград


 


Суддя та довершений суперкомп’ютер разом приймають рішення. Як вам подобається така ідея?


 


 Ідея створення проекту гармонійної співпраці людського генія та найсучасніших комп’ютерних технологій є популярною протягом  останніх десятиліть. У багатьох сферах такий симбіоз вже функціонує і ,зазначимо, функціонує успішно. Тоді чому б не спробувати такий варіант кооперації і у суддівській справі?


Не так швидко... Адже така співпраця є зовсім недослідженою, і її наслідки можуть бути абсолютно непередбачуваними. А це може призвести до серйозних проблем.


У таких випадках завжди краще доручити справу професіоналові. Тому я вирішив звернутися з цим питанням до мого давнього знайомого Шерлока Холмса, відомого приватного детектива.


 


…Коли я зайшов до нього, він, як завжди, покурював свою трубку. Холмс доволі меланхолійна людина, проте коли справа доходить до розгадки якоїсь справи, – він спалахує, неначе сірник!


–Доброго дня, Шерлоку! –  привітався я.


Але мій друг промовчав у відповідь. Здавалося, він мене не помічав.


–Холмсе, ви в нормі? – перепитую в нього.


–О, це ви! – він, здається, таки мене помітив. – Яким вітром вас занесло до моєї скромної оселі? І що ви робили у бібліотеці перед тим, як зайти до мене?


–Шерлоку, я маю до вас одну цікаву справу! Гадаю, ви не встоїте перед такою загадкою, – почав я. – Але стоп! Як ви дізналися про те, що я був у бібліотеці?


–Та це ж елементарно! У вас помітні значні складки на штанах під колінами. На вашому піджаку вже осіла пилюка. Це значить, що ви довго сиділи у місці, де безліч речей, які збирають порох. І, знаючи ваші уподобання, я думаю, що ви були в бібліотеці.


–Чорт забирай, Холмсе! Скільки років я вважаю себе вашим другом, а проте ніяк не можу звикнути до цього! – і я розсміявся.


–Добре, добре! А тепер розкажіть мені, що там у вас за справа!


Я коротко розповів йому зміст загадки.


–Он воно як! – його очі спалахнули бісиками. – Такої цікавої справи в мене давно не було! Тут не може бути жодних вагань. Я беруся за неї, і беруся негайно ж!


Звичайно, я розумів весь, так званий ,,потенціал цікавості,,  цієї справи, проте не очікував, що вона справить таке враження на Холмса.


–Секундочку, Холмсе! Невже не вартує спершу посидіти та обдумати, як нам діяти?


–Поговоримо в кебі! – кинув Холмс, одягаючи свій строкатий коричневий плащ.


Ми сіли до кебу, і Шерлок ознайомив мене зі своїм планом.


–Розумієте, мій друже, щоб підійти до такого складного питання, варто спершу зануритися в історію! Адже минуле – це ключ до майбутнього!


Я закивав головою. Насправді, мені іноді було важко встигати за летом думки Холмса, проте зараз все було чітко.


–А куди ми їдемо, Шерлоку?


–До Історичного Архіву України! – відказав мій друг.


За декілька хвилин кеб зупинився перед величезним старим будинком. Ми минули охорону, прочинили важкі дубові двері й увійшли в тьмяне приміщення. На гігантських стелажах лежали тисячі документів, книжок, зшитків.


–Холмсе, але ж ми можемо провести тут цілий тиждень! – здивувався я.


–Ні, друже. Я знаю, що шукаю.


Холмс, приставивши драбину до одного зі стелажів, дістав велетенську запилюжену книгу «Історія судочинства в Україні».


–Зараз подивимося… – і Холмс розгорнув книгу. – «Історія судочинства в Україні бере свій відлік ще з часів Енеоліту. Саме тоді, 3-4 тис. р. до н.е.  трипільці, які вважаються нашими першопредками, запровадили перші закони. Вони ще не мали писемної форми, проте вже існували у формі звичаїв. На той час у суспільстві панував лад патріархату. Тож усі спірні питання вирішував вождь племені…»

Закрити