Твори фіналістів Восьмого міжнародного конкурсу


–Коли за три дні цього Гордона спіймали і привели до суду, він був білий, як крейда. Алібі на цей вечір у нього не було. Все вказувало на те, що злочин скоїв саме він. І якби справу вів комп’ютер, то вердикт був би негайним і остаточним – винний. Проте не в традиціях нашої сім’ї  приймати швидкі рішення. Я відклаввирішення справи на один деньі провів власне розслідування.Виявляється, ЛаМаркус був блідим зовсім не через жовтяницю. Бідолашний страждав на авітаміноз і пив морквяний сік, а до того ще й перед самим судом посварився із дружиною, пішов у сусідній бар пропивати заробіток. На суді була присутня його дружина, тож він побоявся це розповісти публічно. Згодом справжнього грабіжника знайшли. Тож я врятував невинну людину від в’язниці.


–Неймовірно! – сказав я вголос.


–Тож, як бачите, сам комп’ютер у цій справі не справився б!Проте є й інший приклад із моєї практики. Одного хлопчину, здається, його звали Девідом, звинуватили в крадіжці документів свого господаря. Його посадили до камери на час, поки велося розслідування. Справа була такою глухою, що потрібно було цілих три місяці, щоб довести, що хлопчина невинен. Проте за цей час Девід встиг повністю зіпсувати собі шлунок у камері та ще й пропустив 55-ліття батька. Як ви вже зрозуміли, нічого він не крав. Було це так:  хтось викрав документи із столу директора однієї фірми доставки золота. На місці злочину було знайдено таємниче послання на якійсь невідомій мові. Хлопчина вивчав грецьку та албанську, тож підозра відразу впала на нього. І хоч як Девід твердив, що це не він і що лист ні грецькою, ні албанською мовами, довелося чекати експертів із цих мов. Зрозуміло, це не була жодна із них. Після довгої тяганини таки з’ясувалось, що це послання на ефіопській, яке залишила коханка господаря, з якою він познайомився під час одного із тривалих плавань. Звичайно, на все це потрібен був час. І якби надсучасний комп’ютер проаналізував це миттєво, не потрібно було б і цілого дня, і Девід би не потерпав від гастриту чи ще чогось.


Отож, я можу зробити один висновок, друже мій! Ця ідея є хорошою і вартісною, але лише за умови, що комп’ютер буде виконувати лише дорадчу функцію, а основне рішення завжди буде за людиною.Ось така моя думка!


–Олівере, Олівере! Ти не змінився ні на йоту. Дякую тобі! Без тебе це питання не підкорилося б нам так швидко.


Мені здалося, чи Шерлок справді визнав, що хтось мудріший за нього?


–Щодо мене, пане Олівере, то я слухав із роззявленим ротом і мушу визнати, що ваш  висновок є об’єктивним, простим і правильним.Тепер я ваш боржник! – я не міг стримати свого захоплення.


–Та що ви! Ціла приємність для мене. Заходьте, коли буде час, а то мені одному сумно…


Ми пообіцяли, що будемо навідуватися частіше, і сіли в кеб.


–Любий друже, здається, мій старший брат розкрив цю справу повністю. Тут ніби вже й немає що додати.


Холмс мав засмучений вигляд.


–Звичайно, Холмсе, але без вас ми б також не справилися, –  спробував  якось утішити його.


–Друже мій, усе, чого я навчився, – я навчився від Олівера. І тому вам не варто мене заспокоювати, – він ніби читав мої думки. – Насправді, я, як і ви, в захопленні від мого брата. Але вже сутеніє. Час додому.


Так завершилася наша захоплююча мандрівка. Вона принесла нам немало задоволення, але головне – вона дала відповідь на  питання, яке не давало мені спокою.


Отже, співпраця судді з комп’ютером буде надефективною, проте лише за умови, коли людина залишить за собою право на останнє слово. Тоді цій, так би мовити «парі», під силу будь-яка справа, навіть найскладніша.


 


Додаток від автора


У цьому невеличкому есе вжито безліч деталей, які було б варто пояснити.


Шерлок Холмс – персонаж, вигаданий Артуром Конан Дойлем. Деякі деталі із його життя додумано мною.


Олівер Уенделл Холмс (англ. Oliver Wendell Holmes, 8 травня 1841, Бостон – 6 травня 1935, Вашингтон) – видатний юрист, суддя, член Верховного суду США. Ніякого зв’язку з Шерлоком Холмсом, звичайно, він не має. Це лише моя вигадка. Так само хочу додати, що деякі деталі можуть не відповідати дійсності. Історичні факти базуються на реальних подіях та на припущеннях істориків.


 


Забродський Гнат, м. Львів


 


Права людини – нав’язана світу ліберальна концепція чи природна необхідність?


 


Поряд із філантропічними заповідями, Ісус приголомшливо заявив: «Не мир приніс Я, але меч». Здається так, що історія іноді схильна жартувати, або ж, якщо вона серйозна, то ця серйозність вельми неоднозначна – чи здатна свобода породжувати рабство, а право – безправ’я?! Присмак діалектики ніби зберігається, хоча у філософії панують зовсім інші школи.


Права людини є невіддільною часткою цього великого історичного досвіду, їх ідея розроблялася та посилювалася, захищалася та ставилася під сумнів, а ідеал їх продовжує хвилювати людей. Права людини у зв’язку зі своєю неймовірною привабливістю актуалізуються в проблемах варіанти яких: це дійсна необхідність чи таки один із багатьох вигаданих міфів новітніми міфотворцями-лібералами?! Остання думка найчастіше звучить з уст раніше безмовних, а тепер вельми активних комуністів та обивателів, вихованих системою, яка й надалі не дає спокою сучасній Україні. Невдалий нічний сон здатний псувати цілий наступний день. Але у сні є щось від випадковості, невизначеності, а в такому стані речей, коли права людини ставляться під сумнів – прихована закономірність.

Закрити